Розділ «Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…»

Жовніри з-за горбів та ярів відкрили густий мушкетний вогонь… З величезним трудом Остряниці вдалося вгамувати переполох. Козаки нарешті отямилися і взялися за мушкети. Гармаші прямо з возів почали бити по жовнірах. Ніби трохи розвиднилося, гетьман вже почав наводити лад у сотнях, як зненацька з-за лісу вилетіла кіннота…

– Ониську! – крикнув гетьман джурі. – Оббіжи старшин і сотників. Хай негайно стають табором. Рити шанці ніколи, оточуватися возами. Старшини Гарун і Сутяга захищають табір ліворуч, Биховець і Боюнь – праворуч. Я залишаюся на чолі. Возами, возами оточуйте табір!.. Голоблями вперед! Гармаші! Бийте прямо з возів по конях!

Повстанці ледве встигли оточити свій табір возами, як налетіла коронна кіннота. Задвигтіла земля від сотень і тисяч копит, вуха глухли від ревиська. Остряниця кинувся на ліве крило, швидко наладив оборону, між возами велів поставити гармати. Залп, гарматний і мушкетний, злився в один суцільний гул. Перші вершники були скошені… Козаки повеселіли.

– Так їх, так!!! – кричали козаки. – Втремо ще маку!

Залп за залпом били гармати, і ядра падали під ногами коней, летіли навсібіч вершники… На рівнині аж чорно стало від порохового диму… Кіннота не витримала козацького вогню, але й не відступила, а закрутилася по полю… І тут по незахищеному табору повстанців вдарила потужна коронна артилерія. Ядра падали в гущі козаків, і ніде від них не було схову. Кіннота, перешикувавши свої ряди, знову понеслася на табір… Другий приступ кінноти з трудом відбили гармаші, котрі ховалися між возами. Та від цього легше не стало, бо на чоло табору посунули жовніри, на ходу ведучи вогонь.

Остряниця метнувся до старшини Недригайла, котрий першим зав'язав бій із жовнірами. Ті йшли на повний зріст…

– Підпускайте їх ближче! – кричав Остряниця. – Бережіть кулі та порох!.. Ще ближче підпускайте, ближче…

Жовнірів підпустили, а тоді дали по них залп, один, другий, і жовніри позадкували, а далі не витримали й кинулись навтьоки.

– Ага-а!! – кричав Недригайло. – На повний ріст ішли, а назад рачки сипонули!

Кіннота також відійшла. Можна хвилю передихнути.

– Пане гетьмане! Справа «гуляй-городи»!..

Гетьман подався на правий край. Все поле праворуч було всіяне «гуляй-городами». Ховаючись за дощаними халабудами на колесах, ворог робив уже котру спробу наблизитися до повстанського табору.

– Ех, чорт!.. Сюди б гармат! – крикнув гетьман. – Джуро! Біжи до Сурмила! Хай перекине на правий край хоч дві гармати. Стривай! Двох мало. Три. Хай де хоче візьме, а дасть. Швидше!

Гетьман знову подався на ліве крило, де втретє йшла на приступ кіннота. Біг табором, що являв собою жахливу картину. Всюди убиті, потрощені вози, розшматовані коні, якесь збіжжя, вирви від ядер… З усього розгону Остряниця налетів на козака, котрий марно намагався запхати вирвані ядром нутрощі.

– Пане гетьмане! Пристреліть, ради Бога… На тім світі дякуватиму!.. Па-ане…

Нещасний дивився з такою мукою і благанням, що Остряниця звів пістоль, але вистрелити не встиг, бо якась сила підкинула його вгору, і світ померк…

Скільки він пролежав – не пам'ятає. Коли з трудом розплющив очі, перед собою побачив калюжу крові.

«Чужа чи своя?» – мигнула думка. Ворухнув ногами й руками, наче цілі. Тіло задерев'яніло… Прислухався. Було тихо. Неймовірно тихо. Наче у всьому світі в одну мить вимерли всі звуки. За все своє життя Остряниця ще не чув такої тиші. Невже кінець? Перемагаючи біль, котрий шматував тіло, схопився… Побачив, як метаються в диму козаки й відстрілюються, бачив, як летіла вгору земля й вози, але нічого не чув. Наче у сні, падали ядра й беззвучно кричали козаки, вимахуючи кривавими шаблями… Затряс головою – ні звуку. Добре оглушило. Але ж бій триває, мигнула думка. Звів голову і побачив, що віз в обороні сунеться і перекидається… У дірці миготіли польські піхотинці… Їх все більше і більше…

– Козаки-и! Сюди-и-и! – закричав що було сили. – Ляхи прорвали оборону! На поміч!

Вихопив шаблю і кинувся навстріч піхотинцям, що беззвучно виринали й виринали з чорного диму. Зрубав першого, другого, третій налетів на нього сам, але Остряниця випадом вліво уник його шаблі й одночасно встиг проштрикнути нападника в бік. І тут побачив, що мимо нього біжать козаки з широко розкритими ротами (певно, щось кричали) і запрацювали шаблями, молотячи піхоту.