Розділ «Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…»

– Ну й хай собі сипле, – ледве стримував сміх Остряниця. – Чи вам її попелу шкода?

– Та то ж вона порчу сіяла! – вигукнули з гурту. – Щоб твоєму війську накапостить!

– Щоб ляхи з нами швидше впорались! – кричала Хрущиха. – А відьма коли зачарує, то не те що в ляха, в дерево кулею не влучиш! Тягніть її, жіночки, до води! До часу глечик воду носить, а колись та й трісне! Отуди, де вирва, кидайте чарівниченьку!

– А коли Оришка не винна? – поспитав гетьман.

– А це ми й хочемо розшолопати, – пояснила Хрущиха. – Руки й ноги їй навхрест зв'язали – і в Голтву. Якщо вирине – точно відьма!

– А коли на дно піде? – поцікавився Остряниця.

Хрущиха перехрестилася.

– Тоді істинно християнська душа. Та ви, пане гетьмане, не сумнівайтеся. Відьма, як її не в'яжи, як не топи, все одно вирине. А втопиться, то що ж… На тім світі в рай потрапить.

– Розв'яжіть! – наказав гетьман.

– Кого це? – витріщилася Хрущиха.

– Чарівницю, чи як її!

– Е-е… – на високій ноті затягла Хрущиха. – Щоб вона сюди ляхів накликала? А ті щоб нас в кормиги запрягли?!

– Ляхи й без неї прийшли! – відказав Остряниця. – Ониську! Розв'яжи дівчину! А ви, жінки, не галасуйте, а розходьтеся по хатах!

Онисько м'явся з ноги на ногу, з недовірою поглядаючи на дівчину… Остряниця сплюнув, витяг запоясник і, нахилившись, розрізав мотузки. Оришка поспіхом прикрила подолом стегна, зібрала сорочку на грудях, зіщулилась… Але не встала.

– Пане сотнику! – гукнув Остряниця. – Вгамуй свою жінку!

– Рада б душа в рай… – переступив сотник з ноги на ногу. – Коли б ляхів, то вгамував би, тільки не Параску. З голомозою татарвою легше впоратися, ніж з нею.

– Стережися, гетьмане! – крикнула Хрущиха. – Оришка й сухе дерево зачарує, не те що людину!

– Гаразд, постережуся!

Юрма неохоче розходилась.

– Це ти сюди гетьмана привів? – Параска схопила сотника за рукав. – Ану ходімо до двору!