Розділ «Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…»

– А біс її знає! Кажуть, чарівниця. Жінки збираються її в Голтві топити. Руки та ноги їй в'яжуть, буцімто вона не в той бік чарувала. Ляхам хотіла допомогти, чи що.

– Мало мені клопоту, ще й з чарівницями морочитися! – буркнув Остряниця і, швидко спустившись, подався попід брамою до берега. Джура та сотник ледве встигали за ним.

– Не інакше як моя жіночка затіяла той шарварок, – бубонів сотник. – Ото вона кричить: «Топіть!..» Ач, як на живіт, горлопанить!..

Біля річки залементували ще дужче. Остряниця прискорив крок і побачив гурт жінок біля верб. Обабіч товпилися містечкові дядьки з дрюками в руках.

– Розступіться! – сотник Хрущ врізався в гурт жінок. – Дайте гетьману дорогу!

– А ти ж чого це сюди свого носа кирпатого сунеш? – накинулась на сотника Хрущиха. – Ану – тпрусь!

– Облиш, Параско! – Остряниця відсторонив Хрущиху і побачив дівчину в одній сорочці. Вона лежала на землі зв'язаною, сорочка на ній була порвана, чорне волосся розметалося по оголених плечах. Важко дихаючи, дівчина позирала на гетьмана великими чорними очима. Уникаючи дивитися на її білі округлі стегна, що були оголені аж надто високо, гетьман рвучко повернувся до Хрущихи:

– Що тут коїться?

– А нічого, пане гетьмане. – Хрущиха взялася в боки. – Наше це, жіноцьке діло. Не ваше молотиться, то й не встрявайте! Оту відьмочку, чарівниченьку оту в білій льолі, хочемо скупати в Голтві, щоб не капостила вдруге християнському люду! – І крикнула жінкам: – Чого стоїте? Тягніть чарівницю до води! Щоб більше нам мани не пускала!

– Стривайте! – крикнув Остряниця. – Чим завинила ця жінка?

Юрма обурливо загаласувала:

– Чарівниця вона зла!

– Відьомське кодло!

– Ляхів у місто закликала!..

– Ради Бога, не галасуйте, як сороки! – підняв руки гетьман. – Хай одна з вас говорить. Ось хоч би пані сотникова, як найязикатіша!

– І скажу! Я нікого не боюся, я на свою руку живу. Знайте, пане гетьмане, що Оришка, – показала на зв'язану дівчину, – відьма і чарівниця найсправжнісінька. Не вперше нам шкодить, та не було нагоди її спекатися.

– Корів ночами доїть! – почувся вигук.

– Порчу на наших дітей насилає!

– Цитьте! – крикнув Хрущ. – Сказано, не галасуйте!

– Ану стули губи, чоловіченьку! – Цикнула на нього Хрущиха. – Бо я так стулю, що й цілуватися ніяк буде! – І повернулася до Остряниці: – А цього вечора, тілько сонце сіло, оця Оришка в самій сорочці вийшла до брами і давай попелом всюди посипати.