Розділ «Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…»

– Хто?! – люто крикнув Караїмович. – Це ти пащекуєш, Бараболя?

– Ну я… – похмуро озвався козак. – Чи не можна правди казати?

– Забудь, що в тебе язик у роті! Я опісля бою з тобою побалакаю! А ви чого роти пороззявляли? Сказано – вперед!

– Побалакаєш, якщо вцілієш! – буркнув козак. – Ляпнемо тут ні за цапову душу! Полатають нам ребра!

Дорога спускається у вибалок, потім круто йде вгору, повертає праворуч… Ось уже й міст, рукою подати. Навколо ні душі. Тихо. Хіба що у власному вусі дзвенить. Дивно, думає Караїмович, чому Остряниця не влаштував тут засідку? Хіба він не знає, що цим мостом легко увірватися в місто? Коли проґавив – дорого поплатиться!.. Ось уже й перші обаполи мосту. Караїмович вибігає на міст, хреститься. Дасть Бог, все обійдеться благополучно. Напевне ж Остряниця забув про цей міст. Шлях у місто вільний!

– Вперед, козаки, вперед! – кричить Караїмович. – Куц виграв, куц програв! Мертвого з гробу не вертають. Вперед!

Міст довгий-довгий і вузький…

Пропустивши поперед себе першу сотню, Караїмович біжить з другою. А міст такий довгий, що ні кінця йому, ні краю, здається, і не буде. Десь там брама. За нею замок і місто. Але який довгий-довгий міст! І вузький… На тім боці він ще вужчим видається. Наче докупи стулився. І ні душі біля мосту і біля брами. Невже Остряниця проґавив?

Розмахуючи шаблею в одній руці й пістолем у другій, Караїмович щодуху несеться мостом. Реєстровці та іноземна піхота геть запрудили міст. Тупотнява ніг все наростає, скриплять-торохтять під ногами обаполи… Міст потроху починає розгойдуватися і потріскувати… Чи ж витримає? Караїмович відчув за спиною холодок. Не доведи, Господи, провалитися. Внизу вирви і вода, як скажена, клекоче. Ще й каміння виступає з води.

Наддає ходу, аби пошвидше пробігти міст, і йому здається, що він біжить по лезу козацької шаблі… Досі йому щастило, неймовірно щастило. Попри все, він живий. І схопив чин старшого реєстру. До гетьманської булави рукою подати. А там – маєтки, чини… О, кожному хочеться помазатись паном, та не кожному це вдається… Лише б здолати цей клятий міст! Чому він такий довгий і вузький? Чи буде йому коли кінець? І що його чекає на тому боці? Ось уже половина мосту лишилася за спиною… На тім боці, як і перше, ні душі… Ні звуку…

– Куц виграв, куц програв! – крикнув Караїмович. – Вперед!..

І зненацька залп…

Різкий, оглушливий, наче хто розпеченим залізом по блясі сипонув. Засвистіли кулі… Перша лава реєстровців упала, як косою скошена… Знову залп!

– A-a-a! – закричав хтось на пуп. – Рятуй-уйуйтеся!.. Пропали!

А потім уже важко було розрізнити окремі залпи, били раз по раз, без угаву, били невидимі стрільці із засідки, тільки кулі, як рої ос, на смерть жалили реєстровців… Міст устелявся трупами… Зчинилася паніка. Постріли злилися в один суцільний страшний гул. На очах у Караїмовича впала перша сотня, гинула друга, ріділа третя… Іноземна піхота лоском лягла. Повітря так густо насичене кулями, що врятуватися від них не було змоги.

– А-а-а-а!

– По-о-омо-о…

Все глухне в тому суцільному передсмертному крику… Клубок тіл покотився, збив поручні, й тіла, як каміння, посипалися у воду. Вбравши голову в плечі, Караїмович, як несамовитий, мчав мостом, збиваючи всіх, хто потрапляв на його шляху. Та ось уже й кінець мосту. Тут кулі не дістануть. Караїмович витер мокрого лоба, оглянувся… Реєстровці та іноземні піхотинці все ще сипалися у річку, крижнем падали на мосту. А ті, які повернулися на берег, чимдуж втікають дорогою. Караїмович подався й собі понад берегом, махнувши рукою на конаюче військо. Що його чекає попереду, навіть гадки не мав. Це він втямив лише тоді, як, вибігши на дорогу, побачив завал з дерев… Дорога була перетята. Справа – крутий берег річки, зліва – драговини… Попереду – засада. Вибирай, де ліпша смерть. А смерть всюди одна. І життя одне. І Караїмович зрозумів, що все. Повстанський загін, пропустивши їх до мосту, завалив дорогу колодами… Назад шляху вже немає, а попереду на мосту гинуть сотні…

Гримнув залп.

– Гей, Караїмовичу! – крикнули із засади. – Ой, утремо ж ми тобі ворсу! Тут тобі й вода посвятиться!..