Розділ «Книга друга Гетьман Павлюк»

– А в нас тут, панове, своя влада, – ошкірився поручник-конфедерат. – І пан польний гетьман нам пхі!

Поручник навіть сплюнув.

Ротмістр Коморовський схопився було за руків'я шаблі, та пан Мочарський його спинив і благально звернувся до поручника:

– Коли так, пане поручнику, то негайно сповістіть свою владу, що до неї прибули посли польного гетьмана!

Поручник неохоче буркнув жовніру:

– Метнись і повідом коло про послів.

Мабуть, з годину просиділи гетьманські посли в санях на околиці міста. Поручник позирав на них з неприхованим глузом.

– Це вже занадто! – шипів Коморовський. – Що вони собі думають? Гадаю, не павлюківців треба усмиряти, а своє власне військо!

– Тут їхня сила і влада! – буркнув Мочарський. – Прошу пана не робити дурниць, а терпеливо чекати. Конфедерати зараз злі, як зимові вовки!

Ще з годину чекали мовчки, а далі мороз вигнав послів із саней, і вони, ляскаючи об поли руками, забігали сюди-туди.

– Ось так би й давно! – зареготав поручник. – Стривайте, панове, ви ще не так у нас побігаєте!

Згодом приїхав жовнір і сказав, що рада впускає у місто послів, але в коло панам вхід забороняється.

– Що це ще за новина? – бурчав Коморовський. – Я скоро лусну від злості!..

– Раджу панові не розсипатися передчасно, допоки його не луснули втришия з Фастова! – не без шпильки порадив Мочарський.

В коло їх і справді не пустили. Коморовський бігав навколо саней, а Мочарський носився з однієї хати в іншу, благав і зрештою таки впросився. Рада, допустила в коло лише одного посла. Хата була битком набита делегатами. Крик і гамір не вщухали й на мить. Пана посла відіпхнули в куток, де він і застиг покірно.

– Ми мусимо згуртуватися і не уступити королю жодного пункту наших вимог! – розмахуючи руками, галасував один з делегатів. – Договору про подальшу службу немає. І ніякої подальшої служби не буде! Ми не дурні, щоб у такий скажений мороз виступати проти козаків. Ми замерзнемо в полях. Гетьман не має права примусити нас іти в похід! Згідно з сеймовою конституцією, ми вербувалися лише до першого грудня. Ми не будемо воювати без грошей. Ми жебраки! Хай живе конфедерація!

– Правильно! Нєх жиє! – закричали делегати. – Нічого нам було пертися сюди! В цьому краї люди злі!

– Неврожай! – чулися окремі вигуки. – Чернь дубове листя вже їсть та висівки. Ми також будемо голодувати!

– Кажуть, у Павлюка дуже велике військо!

– З козаками воювати – не те що з черню!