Розділ «Книга друга Гетьман Павлюк»

Вдруге вдарили гармати, поляки розсипались по полю, іржали коні й бігали без вершників, там і тут на снігу чорніли вбиті. Вцілілі посунули до лісу… Скидан спустився з валу й, вихопившись на коня, погнав до брами, де чекали його козаки, пронісся крізь відчинену браму, кинувши на ходу:

– За мною, пани-молодці! Нагодуємо ляхів козацькою крицею!

Забачивши козаків, жовніри сипонули чимскоріше до лісу.

– Ага-га-га! – кричав Скидан, звівшись у стременах. – Що, пани-ляхи, ляки напали?!

Кілька десятків гусарів наздогнали і зрубали на ходу, але далі переслідувати відступаючих Скидан не захотів. З лісу вдарили гармати, і над полем наче хуртовина пронеслася.

– Козаки, назад! – крикнув Скидан. – Провітрили коней – і досить! Розвідаємо, що то за гармати, а там видно буде!

Кінь Скидана, наткнувшись на трупи в чорних обладунках, захропів і шарахнувся вбік.

– Тю, дурний! – здивувався Скидан. – Нам живі ляхи не страшні, а ти мертвих харапудишся! То вже не вороги, а купа залізяччя.

Козаки на ходу підбирали шаблі, мечі та бойові сокири вбитих, але панцирів не чіпали: нащо вони козакам? В них груди міцніші за панцири. Повертаючись у місто, жваво гомоніли між собою: ляхи, мовляв, зовсім слабаки, коли понатягали на себе стільки залізяччя. Скидан ковзнув поглядом по вбитих, вгледів ляха з одним вусом. Другий був начисто зрізаний. Скидан притримав коня, придивляючись. Убитий був не гусар, без обладунку, в кунтуші й чорній шапці, але при зброї. І видався ніби знайомим.

– Ба!.. – насмішкувато вигукнув Скидан. – Та це ж пан підстароста корсунський… Як його в дідька? Пши… Пжи…

Вчувши той вигук, «труп» здригнувся й зіщулився, намагаючись вгрузнути в сніг.

– Пан Пшеджимирський! – нарешті згадав Скидан прізвище. – Ану вставайте, годі вам труситися у снігу. Їй-богу, ще простудитеся, чиряки висиплють.

– Я не боюсь чиряків! – хриплим голосом озвався пан підстароста.

– Ти диви-и, який сміливець! – похитав головою полковник.

Пшеджимирський посовався, посмикався на снігу і, кахикнувши, змушений був звестися, уникаючи дивитися на Скидана.

– Чи не ранувато пан підстароста у мертвяки записався? – глузливо вигукнув хтось з козаків. – Чи, мо', з мертвяками краще, як із живими? Живого ще вб'ють, а мертвому що?

– Я лежав без пам'яті! – буркнув Пшеджимирський.

– Від ляку! – уточнив Скидан. – Ану, пане підстаросто, трюхикай попереду мого коня прямісінько в Корсунь!

– Що ж це ти, пане полковнику, одновусого захопив? – жартували козаки. – Чи гіршого не міг вибрати?

– Дав маху! – сміявся полковник.