Розділ «Книга друга Гетьман Павлюк»

Він рвучко оглянувся. Вся обліплена снігом, підходила до нього Марина, наче виринала з білого дива, тільки карі очі її світилися карим теплом, мов дві зорі в білому царстві. І він пішов на ті зорі, на їхнє каре літепло.

Марина взяла жменю снігу, зліпила його і сміючись пошпурила, влучивши Павлюкові в груди.

– Прошу не сприйняти це як замах на життя гетьмана! – І засміявшись побігла.

Павлюк наздогнав дівчину, обхопив її за плечі і, як колись у далекому-далекому дитинстві, ще пустотливим хлопчиком, натер дівчині снігом щоки… Вони сміялися, а потім обоє зненацька вмовкли… Він близько-близько побачив її розпашіле, розчервоніле лице з теплими карими очима, сніжинки на її віях, сльозинки під очима, що утворилися від розталих сніжинок… А потім – губи, і потягнувся до них, відчувши, що й вона подалася йому навстріч… Її губи, ледь охоплені холодком, наче чистим осіннім повітрям, були м'які, покірні і враз затеплилися. І світ кудись зник, була лише свіжість, непочата, непорочна свіжість живої вологи дівочих губ. Але це тривало якусь мить, скороминущу і довгу, як вік, водночас. Він опам'ятався, бо раптом когось побачив у білій пелені снігу.

– Такий білий-білий сніг, – прошепотів Павлюк.

– Ти кого побачив? – запитала вона, пильно дивлячись йому в очі. – Кого ти щойно побачив?.. Чому ти мовчиш? Ти її побачив, я знаю. Ту, другу, котра не дає тобі спокою, котра болем стоїть у твоїх світлих очах…

Він мовчав… Марина відступила од нього і наче розтанула в білому снігу.

…Тої ночі йому снилася Олена. Дивно снилася. Вони йшли вишневим садом. Вишні квітли, білі-білі, наче молоком облиті. А за садом лежав сніг. Кучугурами. Увесь світ був завалений снігом, а вишні квітли.

– Незвичайно якось, – мовила Олена, – вишні цвітуть, а всюди сніг лежить. Що зараз – весна чи зима?

– Зима, – відповів Павлюк. – А вишні квітнуть тому, що ти біля мене… Тому, що ти є на світі.

Олена тихо посміхалась.

– В день святої Катерини я поставила гілочку у воду. Коли гілочка зацвіте до Різдва, то вийду заміж.

– За кого?

– Ще не відаю… Ось почнуться різдвяні ворожіння, поворожу й дізнаюся. Візьму конопельок, опівночі тричі обійду навколо хати і посію конопельки.

Олена тихо заспівала:

Я, святий Андрію,

Конопельки сію,

Дай, Боже, знати,

З ким весілля грати…

Павлюк дивився на неї здивовано.