Розділ «Книга друга Гетьман Павлюк»

Потоцький закінчив читати універсал, не без заздрощів мовив:

– Хлоп, а як пише!

– Істинно так! – гаркнув Пшеджимирський. – Хлоп, а пише!

– Я кажу, що поетично пише, – зітхнув Потоцький. – Наче академію в Європі кінчав. Ці хлопи, скажу вам, не без Божої іскри, – повернувся до підстарости. – І як ви, пане, реагували на універсал Скидана?

– Я застрелив бунтарського посла! – крикнув той. – І помчав у Білу Церкву до вашої милості.

– Ваша милість! – заглянув у залу джура. – Прибув втікач з Корсуня, просить спішно його прийняти.

– Втікач з Корсуня? – звів Потоцький брови і здивовано витріщився на корсунського підстаросту. – Який ще втікач?

– Мабуть, щось непередбачене, ваша милість, – бліднучи, забурмотів пан підстароста.

– Корсунського втікача сюди! – крикнув гетьман.

Тої ж миті у залу не зайшов, а вбіг засапаний реєстровець і впав на коліна.

– Ваша милість, хоч карайте, хоч милуйте… – тут він побачив переляканого Пшеджимирського. – Пане підстаросто… Тільки ви поїхали, як корсунські козаки збунтувалися проти Речі Посполитої, впустили у місто Скидана і визнали владу Павлюка. Я мчав слідом за вами, пане підстаросто, але не наздогнав вас.

– Що це значить? – прошипів, не тямлячи себе від гніву, Потоцький. – Я вас питаю, пане Пше… Пже.. Чорт би побрав твою хвамилію! Я тебе питаю, остолопе! Ми, корсунські козаки, вірні королю і Короні!.. Чи не так ти щойно тут теревенив, бевзю? Який ти в біса підстароста, коли не знаєш, що в тебе у місті твориться! Чого ти наставив на мене свої вуса, таргане ти недобитий!

Пан підстароста то відкривав, то закривав рота, втративши дар мови. Потоцький вихопив свою шаблю, кинувся до знетямленого пана підстарости, схопив його за один вус, відсік шаблею, кинув йому в лице, закричав:

– Бевзь!.. Ти не достоїн носити такі вуса! Віднині по моєму особистому повелінню будеш ходити з одним, доки не повернеш назад Корсунь! А тепер геть з моїх очей, сто дяблув!

Розділ тринадцятий

Одержавши наприкінці жовтня звістку, що коронний гетьман збирає в Барі військо для походу, Павлюк спішно послав гінців з універсалами на Задніпрянщину, кваплячи тамтешніх козаків прискорити приготування до війни. Відтоді повстанський гетьман уже не мав спокою. Діставалося і його отаманам, котрі носилися з міста в місто, піднімаючи людей, створювали загони, споряджали обози з провіантом та порохом, в панських фільварках виловлювали коней. Кизима Павлюк відрядив до Білої Церкви із завданням будь-що перетягти тамтешніх козаків на свій бік, а при наближенні коронного війська вивести їх до Чигирина. Остряницю послав у Черкаси до Василя Томиленка, аби той із своїми загонами рухався до містечка Мошни, куди ще раніше відіслав Карпа Скидана. Мошни, як найбільш зручне місце для об'єднання всіх повстанських загонів, Павлюк вибрав недарма. Саме в Мошнах він збирався дати Потоцькому генеральний бій. Всю осінь невтомний Карпо Скидан стягував у Мошни розрізнені повстанські загони, запасався обозами й зброєю. Одночасно Скидан зробив два вдалі походи і захопив містечка Стеблів та Корсунь, значно поповнивши козаками своє військо. За Мошни Павлюк був спокійний, Скидан не підведе! На волостях всю осінь діяв Гордій Чурай. Всюди розхвалюючи свою Полтаву та бідкаючись, що до рідного краю шлях неблизький, а то б він хіба ж такий полтавський полк зібрав, Чурай носився з села в село, визбирував окремі загони селян, а то й просто гурти з вилами й косами, на ходу ухитрявсь компонувати з них сотні для майбутніх полків. Хоч повстанському війську і бракувало досвіду, вміння та військового хисту, але найбільше допікала гостра нестача зброї й особливо пороху. І коли Чурай привів у Мошни сотні, озброєні дрюччям, Скидан хапався за голову: де взяти зброю?

– Хоч пальцем стріляй! – бідкався полковник.

– Тоді піду ще панів по волостях колошкати! – Гордій Чурай рішуче насовував шапку на лоба. – Мо', в якої ваш-мосці хоч на обіхідку розживлюся!..

І зникав з своєю сотнею.

Сам же Павлюк лишався в Чигирині, зайнятий загальним керівництвом підготовки до повстання, одночасно встигав збирати й формувати нові загони та відсилав їх у Мошни до Скидана, майже щотижня розсилав по всіх усюдах гінців, закликав не баритися, а пошвидше сходитись у Мошни… Так у клопотах та підготовці до війни й осінь збігла…