Розділ «Книга друга Гетьман Павлюк»

– А ви з хлопками грійтеся! – порадив Потоцький – Гуртом з будь-якою хлопкою впораєтесь!

Ще одна розмова відбулася в Потоцького з головним капеланом його війська патером Окольським.

– Дух в славному війську вашої милості починає падати, – перебираючи чотки, тихим голосом говорив патер і всім своїм набожно-смиренним виглядом підкреслював, що буцімто це його не стосується.

– Ваша милість, будучи капеланом мого війська, для того й знаходиться тут, аби Божим словом піднімати дух мого лицарства! – не втерпів Потоцький.

– В таку холоднечу, – виправдовувався патер, – і Боже слово не завсіди доходить до воїнства.

– В суху погоду йому зручніше? – пустив шпильку гетьман.

– Сину мій, – все так же м'яко мовив патер, – я розумію, що погода дещо завадила поступові війська вперед, що у вашої милості багато клопоту, але… Але не треба іронізувати над Божим словом. Всі ми слуги і раби Господні, і всі ми колись будемо там, – патер пустив під лоб очі, дивлячись у стелю.

– Я туди не спішу! – буркнув Потоцький. – Хай спершу чернь туди полетить!

– Але Бог по достоїнству оцінить ті злигодні, які терпить в цьому поході ваша милість і військо в ім'я коханої ойчизни. Можливо, Господь і ниспослав на землю негоду, аби вивідати міру мужності нашого лицарства. Все у волі Господа, а ми його раби і слуги.

– Краще б Господь замість холоднечі послав платню для мого війська! – буркнув Потоцький.

– Все у волі Господа.

– Всі гріхи мого війська… – почав було гетьман, та патер його перебив, м'яко зауваживши:

– Усмиряти чернь – то не є гріх! Це подвиг в ім'я нашої коханої ойчизни. Вам, ваша честь, випала велика місія викоренити бунтарів. Бог завжди з вами!

– Але я певний, що і чернь молить Бога, аби він їй послав перемогу над нами.

– Бог ніколи не слухає черні! – запально вигукнув патер. – Бо чернь – то отара. А ми пастухи. Бог слухає не отару, а пастухів. А ще Господь бачить згори, що чернь бунтівна. Піднявши бунт проти своїх панів, чернь так само й проти Бога підніме бунт. Ні, ваша милість, Бог ніколи не слухає черні.

Тут Потоцькому доповіли, що карета вже готова, її поставлено на сани, запряжено три пари ліпших коней, і його милість, коли побажає, може вирушати в дорогу.

– Ще одне, – звівся Потоцький. – Я чув, що ваша милість веде подорожній щоденник і все записує туди про наш похід.

– Дещо занотовую для історії, – скромно опустив очі патер. – Історія мусить знати про блискучу перемогу Речі Посполитої над черню.

– Авжеж, – згодився гетьман. – Але сподіваюсь, що пан головний капелан не буде в своєму щоденнику акцентувати увагу на деяких неприємних і непередбачених дрібничках нашого походу?

– О ні, сину мій! – вигукнув патер. – Я описую цей похід як визвольний похід шляхетного лицарства. Коронне військо, розпростерши орлині крила, відважно летить на бунтівну чернь, аби відновити в маєстаті мир і справедливість. Амінь!