Розділ «Книга друга Гетьман Павлюк»

– Не горюй, Гордію, дійде черга й до Полтави, – озивається Остряниця. – Ще посидимо над Ворсклою, послухаємо твого соловейка.

Наближалися до містечка, лунко бемкали дзвони, міщани висипали навстріч повстанцям. Військо підтяглося, козаки ще гордовитіше всілися в сідлах, маяли прапори, бунчуки, блищали мідні труби сурем.

– Ласкаво просимо, козаки! – гукали міщани.

– А де ж це ваш пан староста, що нас не зустрічає? – питається Остряниця, і козаки весело сміються.

– А ми йому голову відтяли та й відпустили його з миром! – жартують міщани. – Катюга він! Туди йому й дорога.

– Вільних козаків та міщан на хлопів обертав!

– Худобу в нас забирав!

– Не велів нам вибирати війта і сотника, а своїх урядовців садовив. А ті, як оси, нам очі виїдали.

Дід з білими довгими вусами і маленька дівчинка з чорними тоненькими кісками вийшли навстріч, несучи хліб-сіль.

– Не тебе, гетьмане, зустрічаємо, а волю свою! – глухим голосом мовив дід. – Кланяємось до сирої земельки нашій довгожданій волі!

Дід подав Павлюку хлібину, гетьман поцілував хліб і передав його Остряниці.

– Клянусь, що не пошкодую ні сил своїх, ні життя, боронячи вашу волю і хліб святий! – урочисто проказав гетьман. – Слава Україні!

Ще дужче забемкали дзвони, коли павлюківці входили у містечко. Люд виснув на тинах і воротах, даючи дорогу війську. Чимало по вулицях лежало, уткнувшись у землю, польських драбантів.

– Ач, як нас ляшки зустрічають! – добродушно мовив Скидан. – Аж носами в землю повгрузали!

Ось тут і сталося непередбачене. Один з драбантів раптом очуняв, звів голову і випростав руку з пістолем, цілячись у Павлюка.

– Гетьмане, стережись!.. – крикнув Гордій і прямо з сідла стрибнув на драбанта, вдарив його по руці… Куля дзизнула над вухом у Павлюка. Це відбулося так швидко, що ніхто й словом не встиг прохопитися…

– А бодай би ти скис, лядський недобитку! – і Гордій Чурай так стукнув кулаком драбанта, що той і заковиз. – Тьху! Казав, пане гетьмане, повертаймо в Полтаву, у нас такого не сталося б, – мовив Чурай зводячись. – Бо в нас у Полтаві ляхів як б'ють, так один раз!

Отамани засміялися, хоч оказія була не з веселих.

Зайнявши Крилов, гетьман відразу ж зібрав старшин на раду. Ходячи по хаті та смикаючи себе за вус, Павлюк викладав свій план:

– Час не терпить! Коли почали – мусимо спішити. Хто захопить верхів'я Дніпра, той і господар становища. В Крилові я розділяю військо на дві частини. Більшу доручаю полковникам Биховцю та Скидану. Задумка така. Мусимо якнайшвидше захопити побільше простору, де б могло розвернутися повстання. В першу чергу треба захопити всі міста і замки Правобережжя і Лівобережжя. Особливо у верхній частині Дніпра. Тому загони Скидана і Биховця сьогодні ж, а найпізніше завтра вранці підуть вгору по Дніпру, захоплять в путі Воронівку, Бужин, Боровицю, а просунувшись ще далі, візьмуть Домонтів і Бубнівку. Дорогою будете руйнувати маєтки й замки, захоплювати зброю і хліб у панських фільварках, обози, коней особливо. Перш за все прилучайте до себе селян та міщан. За Бубнівкою Биховець і Скидан розділяються. Биховець зробить несподіваний напад на Канів, а Скидан в цей час оточує Переяслав. Переяслав треба взяти будь-що, будь-яким способом і будь-якою ціною. Від цього залежатиме наш подальший успіх. У Переяславі заперся з обдуреними козаками реєстровий гетьман Сава Кононович і ворожа нам старшина на чолі з запроданцем Гляшем Караїмовичем, котрі потопили в крові Кодацьку фортецю. Це наші найлютіші вороги, і пощади їм не буде. До того ж в переяславських арсеналах чимало зберігається зброї та пороху. Дійшли до мене чутки, що навколо Переяслава діє багато повстанських загонів, їх треба об'єднати й забрати з собою. Впоравшись з Переяславом, Биховець лишає там свою залогу, а сам рухатиметься в напрямку Чигирина. Гордій Чурай діятиме на волостях. Другий загін війська поведу я. Остряниця лишається при мені. Прямо з Крилова я піду до Чигирина і там очікуватиму Биховця і Скидана. Звідти, як усе буде добре, ми купно вдаримо на Білу Церкву, і таким чином все верхів'я опиниться в наших руках. Ви мене зрозуміли, пани отамани?