TextBook Майданом пронісся сміх, голосний, навальний, і уже задзвеніла пісня:
На вулиці сурма грає,
Мене мамка не пускає.
«Пусти мене, моя мати,
На Січові погуляти!»
Підхопив майдан пісню, згасли нараз безтурботні посмішки, суворими стали виснажені лиця, і увесь люд від малого до попа біля церкви тихо, врочисто, як молитву, заспівав:
Ой ви, орли, ви, соколи,
Занесіть мя в чисте поле.
Та й за нашу Україну
Будем битись до загину!
В надвечір'я Павлюк обходив з Томиленком вози, на які вантажили гармати реєстру, порох та свинець, перевіряв, чи добре все вкладено, чи не буде в дорозі якої неув'язки. Прийшов Кизим.
– Запрошую вас, товариші й братове, до себе на вечерю. По келишку вип'ємо, щоб не гасло полум'я в наших горнах, щоб залізо завзятіше кувалося!
– Куй залізо, доки гаряче! – посміхаючись, мовив Павлюк до Томиленка та Скидана, і ті дружно кивнули головами.
Кизим мешкав у кривій вуличці, десь аж на околиці Черкас. За його дворищем простилалась зелена левада з вербами, з озерцями та осокою. В кутку подвір'я стояла кузня, маленька, закіптявлена, в дворі гори всілякого базавлуччя, заліза, поламаних коліс, бричок, плугів. З кузні – міцний запах гарячого заліза, вічного духу всіх кузень. Чути було, як завзято клепав молот, раз по раз з маленьких дверей віялом вилітали іскри, ніби рятувалися від важкого молота.
– Гаси горно, сину, та йди гостей зустрічати! – мовив Кизим. – Будемо оковиту клепати!
Зігнувшись, аби не стукнутись об одвірок, з кузні вийшов Кизименко-молодший у фартусі, з засуканими рукавами, випростався, аж у дворі враз стало тісніше. Як і батько, дебелий, пропахлий димом і залізом, він стояв і посміхався сліпучою білозубою посмішкою. Павлюк подивився на батька й сина, головою похитав:
– Але ж і витязі-лицарі!
– У нас, у Кизимів, увесь рід такий, – гордовито мовив коваль. – Усі – хоч небо підпирай, і всі ковалювали. І батько мій, і дід, і прадід. Гарячі ми люди, Кизименки. Все життя біля вогню та заліза, тому нас хороби та смерть обминають.
– А ми тую смерть за шкірку та в горно! – басом озвався Кизименко. – А тоді витягнемо та на ковадло і молотом її, молотом… Як відклепаємо, не то що наше подвір'я, Черкаси обминатиме.
Біля кузні лежав ворох шабель гартованих, ножів, наконечників для списів. Томиленко взяв шаблю, махнув нею, криця тонко засвистіла.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фортеця на Борисфені [Серія:"Історія України в романах"]» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Гетьман Павлюк“ на сторінці 32. Приємного читання.