Розділ «Книга друга Гетьман Павлюк»

– А маєш чим?

– Я не сам, – Скидан перейшов на шепіт. – Гетьман Павлюк з козаками стоїть під містом. Тепер ще одне: твої козаки, Василю, надійні? На них можна покластися?

– Як на мене! – відповів Томиленко.

– Гаразд. Треба діло так повернути, щоб і замок захопити, і менше нашої крові пролити. Вона нам ще згодиться.

– Мої хлопці відчинять браму в місто, – сказав Томиленко. – А драбантів із замку гуртом викуримо.

Як треті півні проспівали і крайнебо зарожевіло, павлюківці сотня за сотнею нечутно входили в Черкаси. Міська брама була широко відчинена, реєстрові козаки Василя Томиленка весело посміхалися.

– Чого смієтеся, хлопці? – поспитав їх Павлюк.

– Та весело, пане гетьмане, – озвалися ті. – Як згадаємо, що зараз панам ляшкам будемо лоскотати боки, сміх розбирає.

Ось вигулькнув Скидан.

– Швидше, козаки, швидше до замку, доки драбанти не здійняли шарварку!

– Де Томиленко? – поспитав Павлюк.

– Тут я, Павле, тут, – почувся бас, і з ранкової мли вирнув на коні старшина. – Здоров був, сотнику, а тепер гетьмане.

Старшина й гетьман обнялися.

– Ну показуй, де твої ляхи, Василю.

– Сплять у замку, хай їх трясця візьме! – буркнув Томиленко. – Варту біля брами знімуть мої хлопці. Можна починати.

– Починай, – сказав Павлюк.

Томиленко витяг з-за пояса пістоль і вистрілив угору.

Тріснула й проломилася тиша.

– Ура-а-а!.. – понеслося над Черкасами, і тупіт тисяч копит, крики та постріли оглушили місто.

– Ага-га-га! – кричав на все горло Томиленко, женучи коня до брами. – Дочекалися і ми свого часу!