Розділ «Книга друга Гетьман Павлюк»

– Стривай! – владно мовила. – Не здумай людям чинити лихе!

– Але ж це бунт! – не тямлячи себе, крикнув Роман. – Та за такі речі треба карати!..

– Вовча кров у тобі заграла? – похмуро запитала Олена. – А ще наполовину, кажеш, українець. У людей урвався терпець, вони хочуть бути людьми, а не худобою. Тому не роби дурниць, тобі ж ліпше буде!

І він скорився… Мусив скоритися, аби не псувати стосунків з Оленою… З жахом прислухався до палких слів чорного здорованя, і кожне слово наче хто молотком забивав йому в тіло.

– Ви чуєте мене, люди, це я вам кажу, коваль Кизим. До волі кличу, братове! Реєстрові козаки, котрі не захотіли більше коритися ляшкам, запорожці та селяни з городянами обрали собі на гетьмана Павлюка. Йдіть до нашого гетьмана, люди!

Вчувши це ім'я, Олена здригнулась і що було сили стисла Романову руку. Він зрозумів це по-своєму.

– Тобі зле? Ходімо звідси.

Вона нічого не відповіла, тільки тремтіла, карі очі були вологими і широко відкритими.

– Слухайте, люди, послання гетьмана Павлюка! – гримів коваль Кизим. – Мій син Кизименко прочитає вам зараз універсал Павлюка.

На віз вискочив його син, як і батько, високий і дебелий, наче з каменю витесаний.

– «Павло Михнович Бут, гетьман з військом Запорозьким і зо всім товариством, – голосно читав Кизименко універсал. – Товаришам нашим, їх милостям панам отаманам реєстрового війська, поспольству і братам нашим у всій Україні, в містах і селах, в маєтках і монастирях, бажаємо від Господа Бога здоровля. Прохаємо, підтверджуючи іменем нашого війська, щоб ті, хто називає себе товаришами нашими, споряджалися кінно або пішо і, пам'ятаючи славу нашу лицарську, права й вольності наші, з'явились би добровільно в Черкаси і в згоді, як робили наші предки, по наказу старших. Брати! Збирайтеся всі як один! Паліть маєтки, захоплюйте коней, зброю і йдіть у Черкаси, щоб хоробро дати відсіч ворогам нашим, як того вимагає необхідність. Повстаньмо всіма силами проти душогубів наших і ворогів запеклих. Якщо ви охотно виконаєте це, то будете честь і славу мати і волю собі здобудете. Сходьтеся до нас усі, хто багне волі і кращого життя, хто не хоче більше ходити у ярмі!»

Кизименко ще не встиг дочитати до кінця універсал Павлюка, як на майдані знялася буря. Селяни кидали шапки вгору й кричали:

– Смерть панам-ляхам!

– Слава гетьману Павлюку!

– До Павлюка ходімо!

– Або волю здобудемо, або кістьми ляжемо!..

Над майданом вже злетіла пісня:

Ой крикнула лебедонька,

із-за хвилі виринаючи,

Заспівали козаченьки,