Розділ «Книга друга Гетьман Павлюк»

Розділ четвертий

Дзвін забемкав рано-вранці.

Роман Матусевич сполошено схопився: так бамкає дзвін лише на пожежу. Прислухався… Дзвін не затихав. Серце чомусь сполошено забилося… Бам-бам-бам, – не вгавав дзвін.

– Ей, Сидоре! – крикнув Роман. – Де тебе чорти носять?

Вбіг дворецький, переляканий, блідий…

– Що там скоїлось? – сердито запитав Матусевич. – Хто калатає у дзвін? З якої причини? Пожежа?

– Н-не знаю, ясновельможний п-пане, – трусився дворецький. – Коли б не чернь збунтувалась… Хлопи на майдан біжать, до церкви.

– Хутко дізнайся, що за причина! – велів йому Роман.

Дворецький побіг.

– А чорт!.. – буркнув Роман. – Так було тихо та мирно… Коли б не бунт… Вчора вночі сусідній маєток горів. Чи не моя черга підоспіла?..

Досі було тихо. Старий тінистий парк відгороджував панський будинок не лише від Зеленої Гути, а й від усього світу. І Роман упивався тишею, що стояла між дубами, в'язами та липами старого парку. Прокричить у верхів'ї сойка, простукотить десь дятел в червоній шапочці – і наче вимер світ. Насолоджуйся, пий спокій до дна. У селі Роман майже не бував, всім відали староста й дворецький. Роман багнув тиші і щастя. Тиша була, а щастя десь барилося. Мур, яким відгородилася від нього Олена, був міцний і неприступний. Та Роман вірив, що надійде час – і мури впадуть самі собою. Аби лише чернь не бунтувала та маєтків не палила, як у сусідньому фільварку.

Вчора за обідом у нього з Оленою відбулася неприємна розмова.

– Я хочу спокою, а він утікає, – поскаржився Роман. – Час нині тривожний. Ночами на обріях заграви.

– І буде горіти, – відповіла Олена. – То селяни панські маєтки палять… Гляди, Романе, щоб і тобі червоного півня не пустили.

– Я нікому не вчинив зла, – здивувався він.

– Але й добра від тебе селяни не мають, – сказала Олена. – Староста витягує з них останні жили.

– Я скажу старості, щоб він… благорозумнішим був.

– Аякже, чекай блага. – По хвилі додала вже спокійніше: – Кажуть, що на Україні починається повстання. Селяни палять маєтки, руйнують костьоли. Пани втікають у Бар до коронного гетьмана.

– Чув і я, що Павлюк з великим військом напав на Черкаси, – зітхнув Роман. – Панство перелякане.

– Що? – швидко запитала Олена. – Що ти сказав про Павлюка?