Розділ «Книга друга Гетьман Павлюк»

«Завтра… Завтра, – думав Остряниця. – Завтра буде бій. Коли ми вистоїмо, то баба Векла спече їм хліба».

– А тепер розкажіть казочку, пане гетьмане! – попрохала дівчинка, котра сиділа біля Остряниці. – Про Телесика і бабу Ягу.

– Про Телесика! Про Телесика! – гуртом закричали діти.

– Тоді слухайте, – гетьман розгладив вуса і враз перетворився на доброго, мирного дідуся. – Жив собі дід та баба, старі обоє були, дітей не мали.

– Ляхи в них дітей забрали! – вигукнула дівчинка.

– Може, й ляхи, – згодився гетьман. – От бабуся й каже: витеши мені, діду, з дерева хлопчика. Дідусь і витесав з дерева хлопчика, бабуся поклала дерев'яного хлопчика в колиску. Встали вранці, а в дворі ходить хлопчик Івасик-Телесик.

– А хліба вони Телесику дали? – поспитала дівчинка.

– Дали, – сказав гетьман, – багато-багато хліба дали. І став у них Івасик жити. Щодень рибку ловив, а мати йому обідати носила.

– Багато хліба давала? – поспитав хлопчик, світячи голодними очима.

– Багато, – підтвердив Павлюк. – От баба Яга й надумала впіймати Івасика-Телесика.

– А чия баба Яга? – запитала дівчинка.

– Н-ну, наша… – зам'явся Павлюк.

– Е, ні! – заперечила дівчинка. – Баба Яга не наша, а лядська.

– А-а… Звичайно, баба Яга була лядською, – згодився гетьман.

– І підіслали її ляхи, щоб вона Телесика вкрала?

– Авжеж, що ляхи, – згодився гетьман. – Хто ж іще підішле бабу Ягу, крім ляхів?

Почувся вибух, приглушений віддаллю, шибки у віконці ледь чутно задеренчали… Павлюк вмовк на півслові, прислухаючись…

– Ось що, діти, – сказав він, зводячись, – казочку вам, коли живий буду, завтра докажу. А тепер розбігайтеся по хатах!

– Пане гетьмане, а ви проженете ляхів? – тоненьким голоском запитала дівчинка. – Я дуже хочу їсти.

– Проженемо, донечко, проженемо, – погладив її гетьман по голівці. – Для цього ми і взялися за шаблі, аби хоч вам більше не голодувати.