Розділ «Книга друга Гетьман Павлюк»

Опасистий татарин пірнув у якусь кімнату. Роман простовбичив у залі Дивана досить довго. Та ось з бокового ходу вигулькнув сухий худий дід з довгою білою бородою, в білій чалмі, під якою стирчало сухе жовте личко. За його спиною стояв молодий товмач. Дід у чалмі щось зашамкав беззубим ротом, товмач переклав:

– Що хоче молодий пан Ляхистану?

– Я – особистий посланець його мосці воєводи і заступника коронного гетьмана Речі Посполитої Адама Кисіля, – злегка вклонився Роман. – Прибув з дарами до його ханської милості володаря Криму, хай дарує йому Аллах тисячу літ!

Товмач переклав. Білобородий щось зашамкотів, ніби жував сухе листя, і пішов, нечутно ступаючи. Товмач жестом запросив і Романа. Піднялись на другий поверх, і Роман опинився з товмачем у кабінеті хана, надзвичайно просторому і ошатному. Стіни і стеля були червоного кольору, всюди килими кількома шарами. Сам хан Бехдир-Гірей стояв біля маленького віконця, котре виводило у сад, і задумливо перебирав чотки. Був то середньою зросту, в міру повний чоловік з чорною бородою і жвавими чорними очима. На ньому – розкішний халат в позолоті, на голові білосніжна чалма з павиним пером. Хан пильно й ледь насмішкувато оглядав Романа блискучими очима.

Роман зупинився посеред кабінету, зблід і голосом аж надто голосним для тиші, котра панувала в палаці, одним духом випалив, як його навчав дядько:

– Найясніший повелителю великого царства, красо і гордість кримського престолу, повелителю великих орд Кримських, Білгородських, Буджацьких, Ногайських, Черкеських та інших, державцю славний, єгомосць воєвода і заступник великого коронного гетьмана Речі Посполитої Адам Кисіль шле тобі найясніше вітання і скромні дари.

Тут Роман оглянувся й похолов: носії зі скринями лишилися в канцелярії. Роман розгублено зиркав на хана. Який конфуз! Хан, з цікавістю спостерігаючи за посланцем, добродушно посміхнувся й простягнув білу пухку руку, що так і спалахувала від золотих прикрас. Роман ткнувся в неї губами, а коли випроставсь, то побачив, що скрині з дарами стоять біля його ніг. Роман притьмом кинувся до однієї, підняв важке віко і вже вхопився було за соболеву шубу, але хан ворухнув бровою, нечутно виринули слуги і зникли, прихопивши з собою скрині.

Хан заговорив, його голос був тихий, скрадливий, але з владними нотками. Товмач переклав:

– Як почуває себе після далекої дороги молодий пан Ляхистану? Чи добре йому їхалося, чи гостинно його зустріли в нашій столиці?

В чорних блискучих очах хана спалахували глузливі іскорки.

– О найясніший повелителю, хай дарує тобі Аллах тисячу літ, дорога була легкою, а в Бахчисараї мене зустріли добре. – Роман витримав паузу і перейшов до суті: – Єгомосць воєвода і заступник великого коронного гетьмана Речі Посполитої Адам Кисіль, посилаючи дари й вітання найяснішому повелителю Кримського ханства, просив пособити Речі Посполитій в її священній боротьбі проти непокірних і свавільних запорожців. Місяць тому знахабнілі козаки під орудою Сулими захопили Кодацьку фортецю на Дніпрі, перебили залогу й перетворили фортецю Речі Посполитої на свою власну.

– Коронний гетьман Конєцпольський примусив полонених татар тягати найважче каміння на будівництві фортеці, – невдоволено сказав хан, і в його голосі почулося глухе роздратування.

«Все пропало, – у відчаї подумав Матусевич. – Коли хан знає, що полонених татар по закінченню будівництва знищили, то моя поїздка в Бахчисарай закінчиться зовсім зле…»

– Сталося непорозуміння, о найясніший повелителю Криму, – пробелькотів Роман. – Єгомосць великий коронний гетьман шкодує, що так вийшло. І запевняє відшкодувати збитки, котрі понесло Кримське ханство.

Хан кивнув головою, Роман поспіхом сказав:

– Його милість заступник великого коронного гетьмана і воєвода Адам Кисіль відрядив військо, аби вибити свавільних запорожців із Кодака, і тому прохав, аби найясніший повелитель Криму послав свої доблесні війська на Січ і розорив гніздо бунтівних лотрів. Це значно б полегшило Речі Посполитій здобути Кодак. Запорозька Січ, котра тільки те й чинить, що завдає шкоди Кримському ханству, була б розгромлена. Кримське ханство і Річ Посполита мали б велику здобич, і слава їхня ще вище злетіла б над світом!

Тут Роман, того не відаючи, зачепив хана за живе. Річ у тім, що минулої зими татари спробували було напасти на Січ і знеславились. Козаки завбачно порубали ополонки у кризі Дніпра й позамасковували їх снігом. Татари так і зашурготіли тоді під кригу… Бажаючи відомстити запорожцям, хан вже давно виношував задум нового нападу на Січ… А разом з поляками зробити це буде значно легше.

– Буджацькі та ногайські орди зруйнують Січ! – різко сказав хан.

Буджацькі та ногайські орди тоді таки справді напали на Січ. Майже одночасно з Кононовичем та Караїмовичем, котрі в той час підійшли до Кодака. Щоправда, ординці так і не захопили Базавлука, а змушені були втікати, бо запорожці дали їм відкоша. Та все ж Річ Посполита лишилась тоді у виграші. Зненацьким нападом татари перешкодили запорожцям послати на поміч Судимі загони. Більше того, ординці знищили обоз із порохом та харчем, який Січ відрядила Сулимівцям. Спаливши кілька зимівників, ординці зникли, а реєстровці вчасно захопили фортецю…

Роман Матусевич був гордим як ніколи. Почував себе іменинником. Ще б пак! Своєю поїздкою в Бахчисарай він посприяв захопленню Кодака. Воєвода обняв тоді свого небожа.