Розділ «Липень»

Юрій заточився, мало не впав.

– Як ви смієте!! – крикнув він і, вирівнявшися на ногах, кинувся до офіцера.

Але кілька юнкерів вже повисли в нього з обох боків на плечах.

– Ви відповісте! – крикнув ще Юрій. – Я звільнений згідно з домовленістю! Ви – негідник!

Офіцер розмахнувся і вдарив Юрія вдруге. Юнкери кинули його на землю.

– Сволота! Комітетчик! Більшовик! Взять його! В друге комендантське! На Інженерну вулицю!.. – Офіцер копнув ще Юрія ногою і заверещав, злобно регочучи: – По «домовленості» звільнено усіх арештованих під час демонстрації, а тебе арештовано зараз, і на тебе ця «домовленість» вже не поширюється, сволота! Тепер тебе вже ніхто не звільнить! Згниєш, більшовицька морда, в тюрмі!..

Юрій лежав на брукові, а офіцер, а за ним і юнкери, били його носками під ребра, топтали чобітьми.

11

В Косому капонірі – в центральній круглій галереї тюрми – як і завжди серед білого дня, стояв присмерк: світло соталося тільки з-під стелі, з круглих амбразур, заснованих павутинням. Було волого і повітря важке.

Особливо дошкуляла тіснота: галерея чималенька, але ж покотом аж сімдесят сім чоловік!

Втім, тепер вже було сімдесят дев'ять. Нещодавно до ув'язнених гвардійців-комітетчиків принесли на носилках сімдесят восьмого – авіатехніка Королевича, з обома простріленими ногами. А сьогодні вкинуто й сімдесят дев'ятого – прапорщика Криленка.

Криленко прибув з фронту. Позавчора він виступив на екстреному об'єднаному засіданні Ради робітничих депутатів і Ради військових депутатів – як делегат Південно-Західного фронту – з доповіддю про стан на фронті та з вимогами фронту: негайний мир без анексій і контрибуцій! Вчора він же оголосив декларацію конференції більшовиків Південно-Західного, прифронтового краю: всю владу – Радам! Сьогодні його схопили на вокзалі юнкери – і ось він тут.

Коли Криленка ввели в каземат і штовхнули між тіла, що тісно заповнили всю площу долівки, а він вилаявся спересердя, – зразу з усіх боків на нього зацитькали: тихо, якраз відбувається відкрите партійне засідання!

Втім, поміж сімдесяти восьми ув'язнених – членів партії було поки що тільки двоє: прапорщик Дзевалтовський та солдат Королевич. Та зараз вже мало бути три: приймали в партію Дем'яна Нечипорука.

Внутрішня охорона стояла тут же – чотири жовті кірасири і чотири богданівці – і похмуро слухали. Такою – з кірасирів і богданівців, з солдатів, вірних Тимчасовому урядові, та з солдатів, вірних Центральній Раді, – була постійно і вся зовнішня охорона військової тюрми. Командування військовим округом не могло до кінця покластися ні на вояків, вірних Тимчасовому урядові, ні на вояків, вірних Центральній Раді, тому й виставляло варту і з тих і з тих разом. Розрахунок був такий: один одному не довіряючи, один одного боячись, стежачи один за одним, кірасири й богданівці – один перед одним – вкупі забезпечать якнайнадійнішу охорону.

Криленка вкинули в каземат, і він зразу став третім членом тюремної партійної організації.

Дзевалтовський якраз промовляв: розповідав, чому і за що рядовий гвардійського полку солдат Дем'ян Нечипорук достойний бути членом партії соціал-демократів більшовиків.

Потім говорив солдат Королевич.

Тоді попросив слова Криленко. Він бачив Нечипорука вперше, і це були його – Криленкові – перші слова тут, у тюрмі.

Він сказав: