Розділ «Липень»

Мир хатам, війна палацам [Серія:"Історія України в романах"]

– Володимир Ілліч! – сказав Подвойський рішуче. – Нам все ж таки треба негайно йти: Ашкеназі чекає з машиною, пізніше буде важко прохопитись. Розмову з Коцюбинським ми організуємо вам невідкладно.

– Неодмінно! Невідкладно! І знайдемо спосіб перетягти П'ятакова сюди, ближче до Центрального комітету. Обіцяю це вам, товаришу Коцюбинський! – Ленін взяв руку Коцюбинського і міцно її потрусив. – Спасибі вам! І запам'ятайте: на Україні потрібний архітакт національний! Це надзвичайно важливо! Той великорос, який заперечуватиме право українців чи фіннів самим вирішати свою долю – буде шовіністом!.. Бувайте здорові! – Він потрусив ще раз руку Коцюбинському і додав: – А вам, взагалі, добре було б кінчати з справами тут і повертатись на Україну. Такі люди, як ви, там особливо потрібні! Скажіть, – зразу ж запитав Ілліч, не випускаючи руку Коцюбинського, а другою притримуючи Подвойського, – прізвище «Коцюбинський» мені знайоме. Ви не маєте відношення… Олексій Максимович Пешков, наш Горький, мені розповідав про свого друга, українського письменника Михайла Михайловича Коцюбинського?

– Це мій батько.

Ленін спинився і глянув Юрієві в очі з радісним здивуванням:

– Ваш батько? Радий! Дуже радий! Ви навіть не уявляєте собі, як це прекрасно, що в українського письменника Коцюбинського син – український більшовик! Їдьте, їдьте негайно на Україну, товаришу Коцюбинський! Більшовик повинен бути з своїм народом!

– Я в армії, Володимир Ілліч. Мій полк стоїть у Петрограді. Та й в Петрограді теж чимало українців, особливо в гвардійських полках…

– Прекрасно! – сказав Ленін. – Гвардійські полки – наша опора. Мені здається, Миколо Ілліч, – звернувся він до Подвойського, – що і ваша «Воєнка» повинна використати товариша Коцюбинського саме в гвардійських полках – агітатором, навіть комісаром, коли вже спроможетесь організувати цей інститут комісарів. Це однаково важливо і для Петрограда, і для України. – Ленін знову звернувся до Коцюбинського. – В пролетаріату тепер нема іншого виходу, як захоплення влади. І допомогти йому повинна армія. Ідіть у ваш полк, товаришу Коцюбинський: будемо здобувати владу і тут, і на Україні разом – і великоросійські, і українські більшовики! Нам потрібний вільний союз вільних селян і робітників вільної України з робітниками і селянами революційної Росії! Українці мають цілковите право на задоволення своїх національних домагань. І запам'ятайте: якраз беззастережне визнання цього права одно тільки й дає можливість агітувати за вільний союз українців і великоросів, за добровільне з'єднання в одну державу двох великих народів. Якраз беззастережне визнання цього права одно тільки спроможне розірвати на ділі, безповоротно, до кінця, з проклятим царистським минулим, яке все зробило для взаємовідчуження народів, таких близьких і мовою, і місцем проживання, і характером, і історією… Революційна демократія Росії, коли вона хоче бути дійсно революційною, дійсно демократією, повинна порвати з цим минулим, повинна повернути собі, робітникам і селянам Росії, братерське довір'я робітників і селян України!.. Бувайте ж здорові, дорогий товаришу!..

Ленін осміхнувся широкою приязною посмішкою, насунув кепку нижче на лоб, поставив комір пальта, дружньо кивнув і ступив через поріг.

Подвойський пройшов за ним і причинив за собою вихідні двері.

Коцюбинський залишився як був. Хвилювання розпинало йому груди, і щось велике-велике – все збільшуючись та збільшуючись – росло і росло йому в грудях – наче ріс, більшав і звеличувався він сам. Негайно! Іти! Діяти! Цілого себе, ціле своє життя – кожний порух, кожний подих – тільки боротьбі!..

Десь за мурами будинку на вулиці чахнув автомобільний мотор, ще раз чахнув і тоді захурчав – і зразу ж хурчання почало стишуватись – віддалятись. Ленін поїхав.

Двері відчинились, і ввійшов Подвойський.

– Ти іди, Юрко, – сказав він, – прийдеш сюди ж завтра вранці: зараз я маю відправити по одному всіх членів ЦК. – Він посміхнувся. – Діла буде на цілу ніч! Завтра вранці, о дев'ятій. Іди! Хлопці тебе пропустять… – Він посміхнувся ще раз. – Таки поговорив з Іллічем! Ех, ти!.. Майже на десять хвилин затримав…

– Миколо Ілліч! – скрикнув Коцюбинський. – А в дорозі все буде гаразд? Машина безпечно приставить Леніна?…

– Все буде гаразд. Забезпечено!.. Ну, ну! – вже розсердився Подвойський. – Кажу тобі: йди!

На вулиці Коцюбинський спинився на мить біля двох червоногвардійців, що чатували на розі, – прикурити. Йому кортіло заговорити з ними, розповісти, як він говорив зараз з Леніним і що сказав йому Ілліч. Так багато було зараз в ньому, в Юркові, що цього багатства не можна було тримати тільки для себе, воно рвалося геть – треба було поділитись цим багатством. Але вартові тільки приязно кивнули до нього, посміхнулись і махнули рукою.

Один мовив:

– Ти вже, браток, не гнівайся, що трохи пом'яли боки: сам розумієш…

Другий:

– Іди, йди! І так Микола Ілліч гніваються…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мир хатам, війна палацам [Серія:"Історія України в романах"]» автора Смолич Ю.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Липень“ на сторінці 71. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи