Розділ «Липень»

Юрій пішов.

Тепер вже за ним ніхто не йшов назирці, і вулиці були зовсім пустинні – западала ніч. Білі ночі вже минули, але однаково ще й зараз, після десятої, тільки-тільки смеркало. Було зовсім тихо навкруги – тут, у вуличках Виборзької сторони, але десь далеко, в центрі міста, раз у раз зривалася кулеметна черга або один за одним гримали постріли гвинтівок. І зразу вщухали. І тоді єдиним звуком тут було тільки грохкання Юрієвих чобіт по вибоїстому брукові.

Тихо було в розбурканому, але зараз причаєному місті – будинки вздовж вулиці обаполи здіймались у химерному петроградському смеркові, як неживі, наче нагло матеріалізовані й враз зачаровані, закам'янілі привиди. Вони були зовсім близько, а здавалось – лише бовваніли вдалині.

Юрій ступав широкими кроками, гучко грохкав підборами об каміння, вільно позирав навкруги – був вів наче один у пустинному місті, але в серці у нього, в душі неначе вміщався цілий світ, багато-багато людей, і він відразу з усіма гомонів. Він говорив зараз душею і серцем з цілим світом. Прекрасно було жити на землі! І нема кращої мети в житті, як єдина мета: щоб життя на землі стало прекрасним!

Перед Лісним проспектом він побачив заставу.

Впоперек вулиці вишикувалося кілька постатей у шинелях, на кожному з тротуарів стояли ще гуртки військових.

Чия застава? Це були не червоногвардійці, але ж могла бути й якась революційна частина. Втім, коли це були й війська, вірні Тимчасовому урядові, Юрієві не було підстав остерігатися: він простує до себе в полк і випущений щойно з-під арешту, згідно з загальною домовленістю з Тимчасовим урядом.

Юрій пішов просто на заставу.

– Хто такий? – пролунало зразу ж, і від групи на тротуарі відокремився офіцер з кількома юнкерами.

Юрій подав своє посвідчення з полку.

– Т-так!.. – протяг офіцер, пильно вивчивши посвідку, ще пильніше придивившися до рубця через Юрієву щоку. – Комітетчик?

– Так точно!

Юнкери обступили їх і мовчки позирали – похмуро на Коцюбинського, запитливо – на офіцера.

– «Увольнительный»? – понуро запитав офіцер.

Юрій пояснив: «увольнительного» з частини він не має, бо, по-перше, останнім часом «увольнительные билеты» взагалі перестали практикувати, а по-друге…

– Перестали практикувати, – злобно прошипів офіцер, – по розкладених, анархічних, збільшовизованих частинах! А від учорашнього дня «увольнительные» знову заведені по всіх частинах гарнізону. Від учорашнього дня жоден військовослужбовець не має права залишити свою частину і вийти в місто без «увольнительного» – вам це відомо?

– Ні, – відказав Коцюбинський, – це мені невідомо, бо, по-друге, я тільки зараз звільнений з-під арешту, згідно з домовленістю уряду з…

Юнкери загомоніли і, стукаючи прикладами гвинтівок об каміння, посунули ближче.

– Ax, – скрикнув офіцер, – з-під арешту! З тих самих, з заколотників, з бунтівників, з більшовиків?! Ось звідки в тебе ця позначка на морді! А я дивлюсь…

Він відхилився, раптом розмахнувся і з усієї сили вдарив Юрія в обличчя.