Розділ «Липень»

– Володимир Ілліч! – втрутився Подвойський. – Ми знайдемо спосіб організувати вам зустріч з товаришем Коцюбинським. Він розповість вам усе докладно. Але зараз ми маємо поспішати.

– Так, так! – сказав Ленін. – Маємо поспішати. Обов'язково організуйте мені довгу розмову з товаришем з України! І невідкладно! Але зараз тільки два слова. Який стан у Києві, товаришу Коцюбинський?

Юрій захвилювався. Думки – тисячі думок вихором линули в голові: сказати треба було так багато, і ще більше треба було почути від Леніна! Але Подвойський сіпав за рукав.

Коцюбинський стис Леніну руку – його пальці й досі лежали в теплій, м'якій, але навдивовижу міцній долоні Ілліча, – і сказав:

– Володимир Ілліч! На Україні добре: донецькі шахти, Катеринослав, Харків – скрізь по пролетарських центрах день у день неспинно і в величезних масштабах зростає і шириться вплив нашої партії в масах…

– Браво! – скрикнув Ленін і потис руку Коцюбинському. – В цьому запорука перемоги соціалістичної революції! Маси, маси і ще раз маси! Не в підпілля повинна йти партія, а іменно в маси! – Посмішка знову блимнула в очах Ілліча. – Оце й буде найкраще наше… підпілля: в масах! – Обличчя Ілліча знову зробилось зосереджене. – Але на Україні особливо важливо піти не тільки в пролетарські, а й в селянські маси: їх треба розшарувати і відірвати від впливу куркуля, на якого хочуть спертися українські сепаратисти! Треба йти до найбіднішого селянина, до… як це говорять у вас, на Україні, про безземельних і малоземельних селян?

– Незаможних?

– От-от! Незаможників!.. А в Києві? В Києві як?

– Володимир Ілліч! – сказав Коцюбинський. – В Києві теж було б добре: в пролетарських масах вплив і авторитет нашої партії зростає велетенськими кроками…

– О! – скрикнув Ленін. – Київські пролетарі! В дев'ятсот п'ятому році вони показали приклад всьому російському пролетаріатові! Але зараз у вас там становище ускладнилося…

– Так, – підтвердив Коцюбинський, – зараз на Україні, і особливо в Києві, обставини особливо складні…

– Центральна Рада?

– Так. Але позиція буржуазної Центральної Ради й не може бути інакшою: вона хоче грати на визвольних національних пориваннях українців, щоб використати їх в своїх націоналістичних, сепаратистських цілях. – Коцюбинський всміхнувся. – На Україні народ недурно каже про неї «центральна зрада», зрада по-українському означає «измена», «предательство»…

Ленін весело зареготав:

– Як, як? Центральна зрада – центральное предательство?! – Сміх Леніна був заразливий, посміхнувся навіть Подвойський, що позирав похмуро і нетерпляче тупцював: він мусив якнайшвидше приставити Леніна на конспіративну квартиру, і путь до неї була довга й небезпечна. – Ви знаєте, це здорово! Я завжди захоплювався українським гумором: в одній літері – цілий світогляд! І зауважте, – звернувся Ленін до Подвойського, – ніщо не виявляє так глибоко народні тенденції, як іменно гумор! І це – гумор політичний, гумор – ростучої соціалістичної свідомості! – Ленін перестав сміятись і знову звернувся до Коцюбинського. – Але ви сказали про Центральну Раду так, що, виходить, на Україні є ще небезпека, крім цієї націоналістичної цитаделі?

– Так, Володимир Ілліч, – сумно мовив Коцюбинський. – В самій нашій партії на Україні дехто з товаришів не має вірного розуміння національного питання, нехтує ним – і цим тільки заплутує справу й ускладнює становище на Україні! – Під суворим, нетерплячим поглядом Подвойського Коцюбинський заспішив, але заговорив ще палкіше. – А це, Володимир Ілліч, відштовхує значні шари українського населення – селян, інтелігенції, навіть пролетарів – від гасел соціалістичної революції. Розумієте, Володимир Ілліч, тим, що ідеї національного визволення, прагнення національної свободи дехто з наших товаришів розцінює як націоналізм, як мало не буржуазну контрреволюційність, це ж штовхає українців до справді націоналістичної, буржуазної, контрреволюційної Центральної Ради!..

Ленін зробив нетерплячий жест, обличчя його потуманіло, очі метнули гнівними блискавками:

– П'ятаков? – коротко запитав він. – Юрій П'ятаков?

– Так, Володимир Ілліч! Але ж за ним частина київського комітету, його авторитет як старого соціал-демократа дуже значний!

– П'ятаков! – знову скрикнув Ленін і навіть стукнув кулаком об бильце стільця. – Ах, цей П'ятаков! Краще б він перебрався сюди, в Петроград! Безсумнівно, цінний організатор, чудовий адміністратор – та коли б нам захопити владу, він міг би керувати промисловістю, хоч би й цілою банковою системою! Але в деяких питаннях у нього все ж таки каша в голові! Неймовірна плутанина! На конференції ми вже вказали йому на це! На конференції ми дружно його розкритикували!