Розділ «Липень»

І зразу – тільки завернув він за перший ріг від мосту – стрілянина, така рясна в центральній частині міста, відійшла далеко назад – неначе від центру до цієї робітничої околиці було не кілька кварталів, а кілька днів пішого ходу.

Юрій нарешті випростався на весь зріст. Кулі не свистіли, було зовсім тихо навкруги. У вікнах будинків, правда, не світилося, але з кожної підворітниці визирали обличчя. І тільки зробив Юрій кілька кроків просто посередині вулиці, і справа і зліва почулося:

– Стій! Хто такий?

З лівої і з правої руки зразу виринуло із сутінків кілька чоловіків – в кепках та піджаках, але з гвинтівками в руках.

Юрій зітхнув з полегшенням – вперше за ці кілька дагів: Червона гвардія!

Шинель на Юрієві була солдатська, погони з гімнастерки зірвані. Він простягнув свій документ – посвідчення з солдатського комітету сто вісімдесятого полку.

Червоногвардійці дивились суворо, але не на документ, а на кривавий синець, що перерізав обличчя Юрієві від перенісся до підборіддя.

– Козацький нагай? – запитав поважний робітник з довгими сивими вусами, очевидно – старший, десятковий.

– Нагай…

– На демонстрації заробив?

– На демонстрації…

– А звідки йдеш?

– З комендантського управління.

Червоногвардійці присунулись ближче, суворі обличчя дивились так само пильно, але погляди стали лагідніші, співчутливі.

– По договореності комітету з… міністрами відпущений?

– Так. Товариші! – захвилювався Юрій, зазираючи в очі кожному. – Товариші! Скажіть! Як з Леніним? Ленін на волі? Не захопили?…

Червоногвардійці перезирнулись, дехто всміхнувся, дехто кинув лагідним поглядом, але обличчя лишилися так само непроникливі. Старший, з сивими вусами, дивився пильно на зблідле від хвилювання обличчя невідомого в солдатській шинелі й з документами із солдатського комітету – наче хотів проглянути йому просто в душу: тепер же і солдати були різні, і в солдатські комітети проскочив чорті-хто!

– З сто вісімдесятого, кажеш? – запитав старий, не відповідаючи Юрієві.

– Сто вісімдесятий добре держався! – вигукнув хтось з гурту.

– Де ваших били? – запитав старий.