Розділ «Липень»

Словом, Василь Назарович, – трохи плутаючи язиком, але від зовсім ясного розуму, бо після чарки йому завжди вияснювалося в голові, – прочитав своєму другові юних літ цілу лекцію з теорії класової боротьби. Лекція ця засновувалась на критиці позицій обох згаданих докторових дітей – і дочки з Центральною Радою, і сина з Тимчасовим урядом, а також і самого доктора, що нічого не розумів і нікому не співчував. Бурам, доводив Боженко, треба допомогти визволитись від англійців, але ж пильнувати, щоб вони не пригнобили кафрів. Тим-то найкраще починати саме з визволення кафрів у всіх країнах. А пролетарів усіх країн відстоює партія більшовиків. Тому англійський та всякий інший імперіалізм, а з ними й бури-буржуї чи там наші капіталісти й глитаї з Тимчасового уряду та Центральної Ради й напосілися зараз на більшовиків.

– Отож ти й міркуй собі, фармакопеи, чи їхати нам в Трансвааль, чи тут визволяти пролетаріат і селянство від експлуататорів! Ану, піди глянь, чи вільно вже мені пройти?

Доктор побіг на балкон і швидко повернувся: юнкери покінчили з облавою і пішли.

Боженко зразу підхопився:

– Забалакалися ми тут з тобою! Дуже було приємно: тридцять п'ять років, дев'яносто шість градусів!

Доктор Драгомирецький спинив Боженка:

– Слухай, Васильок, а ти – більшовик?

– Більшовик. Бувай! Поспішаю. Я ще до тебе зайду: побалакаємо гарненько. – На порозі Боженко ще згадав: – Ага! А про третього ти мені не сказав. Де ж твій третій? Теж десь виловлює більшовиків?

Доктор Драгомирецький завагався на мить. Але ж більшовики – він це добре знав – проти війни, отже, тут можна й не начуватися. Та й шістдесят грамів спирту бурхали в його голові.

– Розумієш, – сказав Гервазій Оникійович, – Ростислав, хоч і офіцер, але проти війни…

– Проти? Молодця! До якої партії належить?

– До партії – ні. Він просто… дезертир. Втік з фронту, прилетів сюди і… Я, звичайно, цього не похваляю, але ж…

– Стривай, стривай! А твій Болеслав – не авіатор часом? Не з механіком Королевичем літав?

– Авіатор… з Королевичем… – признався старий пошепки, позбувшися голосу від хвилювання.

– Друг! – загилив Боженко старого доктора по спині, як колись не наважився б загилити й гімназистові Гервазієві. – Так твоєму Станіславові самий раз їхати в Трансвааль!

– В Трансвааль? – перелякався доктор. – Так далеко? Ти думаєш, його тут піймають?

Боженко підморгнув докторові:

– Бережи сина, фармакопеи! Я йому точний адрес вкажу, куди податися. Словом, неодмінно заскочу!

Це він гукнув вже за дверима і зник.

Треба ж було поспішати в царський палац, у кімнату номер дев'ять, де розташувався тепер міський комітет більшовиків.