Розділ «Липень»

– Спірітус віні ректіфікатус! З аптеки Олександрівської лікарні. Це вже нам, медикам, можеш довіритись!

Боженко крякнув.

– А чому – жовтий?

– Настояний на корені калгана! Тибетський корінь життя!

– Сурйозно?

Боженко був приголомшений: чистого спирту він не брав у рот з передвоєнних часів. Звичайно, він дуже поспішав – за партійними, пролетарськими справами, але ж хіба не можна хильнути на дорогу келишок, нехай соціалістична революція буде і завтра? Тим паче, що келишки були, як наперстки: ну вже мені ті інтелігенти! Він сам взяв пляшку і рішуче налив по вінця.

Доктор Драгомирецький висунувся за вікно, роздивився по вулиці, непохвально похитав головою – юнкерів ще повно по дворах, і поставив на стіл квашені огірки.

Потім друзі юних літ підняли чарки.

– Я дуже радий, – прочуло мовив доктор Драгомирецький, безперечно, пориваючись на тост, – що ти не забув, як ми тікали в Америку полювати бізонів і знімати скальпи з індійців!

Боженко перехилив, крякнувши так, що доктор боязко кліпнув на вікно, де шастали по вулиці юнкери, стукнув порожньою чаркою об стіл і сердито сказав:

– Брехня! Ми тікали зовсім до бурів в Трансвааль, щоб визволити їх від англійських колонізаторів!

– Вірно! – зразу пригадав доктор. – Спочатку ми думали в Америку, а потім вирішили в Трансвааль. А пам'ятаєш?

– Будьмо! – запропонував Боженко. Він налив собі ще. Доктор цокнувся, ковтнув трішки і зразу закусив огірком.

– Прекрасне тоді було життя: все ясно, все зрозуміло. – Він тяжко зітхнув. – А тепер, братику мій, дочка в мене каже, що нема нічого важливішого за неньку-Україну, син, навпаки, ненавидить сепаратистів, а другий син… – Доктор прикусив язика.

– А в тебе є й другий син? – поцікавився Боженко, хрумкаючи огірком.

– Є… власне, знаєш, взагалі… – Доктор поквапився перевести на інше. – Ну, а ти що тепер робиш? Яка твоя професія?

– Плотник, я ж тобі сказав. – Боженко знову простяг руку до пляшки. – Водички цієї тобі не шкода?

– Що ти, що ти! – замахав руками Гервазій Оникійович. – Пий на здоров'я! Така зустріч!

– Ну, а ти сам?

– Спасибі. Я – по маленькій.