Розділ «Липень»

– Я не про те. Питаюся – за кого ти, власне? За неньку, проти неньки, кому співчуваєш?

– Та я, розумієш… нічого не розумію!

Боженко подивився на калганівку проти світла – вона вигравала чистим бурштином: ну й берка! Потім обережно поставив чарку на стіл і сказав:

– Еге ж, брате-докторе, темний, виходить, ти чоловік! І чого вас по тих університетах-факультетах навчають? Клістири ставити? Га? Питаюся, чого вас навчають? Предмети які проходять?

– Ну, анатомію, діагностику, фармакопею…

– От і вийшов з тебе, брат… фармакопеи!

Боженко випив третій наперсток і розгладив вуса. Він, звичайно, поспішав, але залишити так темну людину, тим паче – інтелігента – не міг. Темну людину треба просвіщати. Та й – друг же дитячих літ: наче навіть зобов'язаний. Особливо якщо взяти на увагу, що зараз він його, Боженка, порятував. Після третьої чарки Боженко завжди відчував наближення красномовства.

– Ану, глянь там, чи можна вже йти?

Доктор збігав аж на балкон і повернувся з зовсім невтішними новинами: юнкерів стало ще більше, оточили цілий квартал, зараз перешукують у подвір'ях Брилів та Колибердів. Ай-ай-ай! Неотесані люди, звичайно, стільки докторові клопоту завдають, а отже, жаль – щоб ті брутальні юнкери не порахували за більшовиків! Після двадцяти грамів спирту докторові трохи шуміло в голові.

Боженко з досадою покрутив головою на сповіщення, хоча за старих Івана з Максимом можна було й не турбуватися: всі знали, що вони – не більшовики, і підлив докторові в чарку.

– Так от, слухай мене сюди, фармакопеи! Тільки ми з тобою чи не тікали воювати проти англійців і визволяти бурів?

Гервазій Оникійович випив.

– Тікали.

– Так от, тепер саме час воювати й проти бурів.

– Я не поїду! – категорично заперечив доктор. – Ти – як знаєш, а я не поїду. Я проти війни.

– Я теж. Але ж тепер кафрів треба визволяти: сучі бури разом з англійцями визискують тепер кафрів.

– Бідні кафри! – доктор підлив Боженкові. – Вип'ємо за кафрів!

– Випити можна! – Вони перехилили і потяглись до огірків. – Тільки ж їхати нікуди не треба! – заговорив Боженко трохи голосніше, як до того. – Бо кафр – хоч би й я сам!

– Ти – кафр? – Доктор був шокований. Звичайно, сердешний Васильок так і не вийшов у люди, залишився простим плотником, але ж… – Ні, ні, ти не кафр!

– Кафр! – Боженко вдарив кулаком по столі. Спирт вже просвітив його, і тепер йому все було видно наскрізь. – І ти мене визволяй, будь ласка! Визволяй мене разом зі мною, чуєш! Щоб не було кафрів, щоб не було англійського і всякого іншого імперіалізму і взагалі експлуатації людини людиною. Дібрав?