Розділ «Липень»

І Грушевський, вважаючи, що наспів час втрутитися рішуче, поквапився звернутись безпосередньо до господаря хати:

– Високоповажний Миколо Івановичу! Ми з вами – люди одної крові, обидва київські аборигени. Коли екстремісти наших урядів, – він кліпнув на Петлюру з Винниченком та Керенського з Церетелі, – не можуть зійти з своїх платформ, то ми з вами, вірю я, можемо відшукати ґрунт для жаданої згоди…

В цей час лакей з осанкою дипломата вкотив столик з питвом. Господар оглянув подане:

– Даруйте, високошановний добродію професор, я уважно вислухав вас, і ми з вами зараз покуштуємо моєї запіканки і мого спотикачу. Оце, скажу я вам, платформа так платформа! Жоден запорожець не подужав би й кварти! Але ми – з лимончиком і сифончиком: після тридобової спірки це буде симпомпончик!

Він зареготав.

Але Петлюра в цей час поклав на стіл папір.

– Ось, панове. Це – остання редакція-мінімум наших вимог. Якщо Тимчасовий уряд згодний задовольнити їх, я негайно віддаю наказ, і за півгодини п'ятдесят тисяч українських вояків рушають вперед – прийняти на свої лицарські груди шваба!..

Він знов застромив палець за борт френча і залишився стояти один серед усіх. В такій позі він почував себе особливо певно і невразливо – вище від усіх.

4

Петлюра взагалі почував себе добре. Кінець кінцем, здійснювалась мрія цілого його життя: він вирішує питання державної ваги, перед ним запобігають найвищі люди в державі, від нього залежить – «бути чи не бути!» Він – генерал.

А щодо поразки на фронті, то на це Петлюра мав свій, оригінальний погляд, що виказував у ньому неабиякого стратега. Він уважав, що нинішня поразка на фронті насправді є перемогою. Наступ Керенського тут, на сході, відтяг на себе німецькі сили з Західного фронту, і США, які щойно почали на заході свій перший наступ ще необстріляною в боях армією, зможуть легко здобути перемогу. Отже, роль батальйонів Центральної Ради, які гнали в наступ цілі полки, переможці не зможуть забути. П'ятдесят тисяч, які є ще під началом Центральної Ради, звичайно, теж треба кинути в бій – щоб під жовто-блакитним прапором довести війну до переможного кінця. Але ж погодитися на це зразу було б не політично, бо знизило б престиж. Та й чи ж буде потім слушніша нагода забезпечити свій інтерес?

На папері, рукою Петлюри, були виписані чотири пункти:

«1. Негайне видання наказу про українізацію всіх гарнізонів, розташованих на Україні.

2. Заміна всього військово-адміністративного начальства на Україні лише українцями.

3. Передислокація на українські фронти всіх українізованих по інших фронтах частин.

4. Визнання автономії України».

Керенський взяв папір. Вчора австро-німці здобули Зборів, сьогодні ввечері – Тернопіль… Керенський був загнаний у куток.

Голос його тремтів, коли він сказав:

– Я згодний… поставити ці питання… на обговорення Тимчасового уряду…

Грушевський радісно сплеснув руками: