Розділ «Червень»

– Тимчасовому урядові час минув! Геть уряд міністрів-капіталістів! Нєх жиє вольность! Геть війну…

Командир полку з офіцерами і Дем'ян з комітетчиками добігли до трибуни одночасно, але багнети вже пробили гниле сукно і встромились в груди Дзевалтовському.

Дем'ян ухопив Дзевалтовського ззаду і сіпнув до себе. Багнети ввійшли в тіло, і темною плямою виступила на зеленій гімнастерці кров. Але багнети ввійшли ще не глибоко, тільки пробили тіло до ребер, і Дзевалтовський стояв на ногах.

– Товариші! – гукав Дзевалтовський до полку. – Керенський повернув багнети на російського солдата, а більшовики закликають повернути багнети проти генералів усіх країн…

Далі, в гаморі, вже не було чути, що він гукав ще. Члени комітету обступили його з усіх боків і заступили своїми тілами. Штабс-капітан Муравйов репетував з трибуни: «Батальйонерки, вперед!» Але надбігли четверо авіаторів, приданих полкові тільки вчора, – вони теж вимахували пістолетами, а Федір Королевич гукав, що постріляє до чортів собачих кожного, хто хоч пальцем торкне солдатського обранця!

Тоді й весь полк заревів страшним голосом, і всі чотири сторони каре посунули враз до трибуни. Це вже був не полк, а юрба – грізна, розлючена маса людей, для якої єдиним законом, єдиним правом і єдиним судом є – самосуд.

Керенський вже був у глибині трибуни, його заступили штабні. Блідий штабс-капітан Муравйов стояв попереду, в руках у нього було вже два пістолети – по одному в кожній руці.

В цей час гримнув залп. Батальйонерки дали залп поверх голів розлюченої, але беззбройної юрби.

Юрба почала відступати назад…

Війна, таким чином, тривала далі.

Австро-німецькі гармати ревли за перевалом.

7

Дальші події були такі.

Ударниць був-таки батальйон, і в кожної – трилінійна гвинтівка з багнетом і бойовим комплектом патронів. Пролунав ще один залп угору, і штабс-капітан Муравйов прокричав, що третій буде вже тільки на аршин від землі. За десять хвилин полк вишикувано знову – тепер вже звичайним маршовим ладом. Комітет – сімдесят сім чоловіка – стояв на правому флангу, разом із чотирма приданими авіаторами і прапорщиком Дзевалтовським. Три колоті рани в груди були неглибокі, і – оголений до пояса та забинтований через плечі навхрест – прапорщик залишився серед своїх товаришів.

Керенський сів у машину і сказав Муравйову:

– Штабс-капітан! За відвагу та героїзм жалую вас чином капітана! Наказую: полку – повернутись у табір, розібрати гвинтівки й рушати на позиції; комітет, повним складом, – у корпусний тил: арештувати, учинити слідство; прапорщику – зірвати погони і під військово-польовий суд! Все! Виконуйте, ліквідуйте і наздоганяйте мене з батальйонерками!

Шофер-рекордсмен дав газ, і машина захурчала. Керенський поспішав – забратися швидше геть, крім того, на сусідній ділянці на нього чекали для аналогічної процедури. І міністр швидко зміркував, що прибути на місце краще буде раніше, ніж долине туди чутка про події тут…

Штабс-капітан, власне, тепер вже капітан, Муравйов негайно організував ліквідацію прикрого інциденту. За горбком, у корпусному зв'язку, стояла сотня донських козаків з корпусу генерала Каледіна. По дорозі на полковий мітинг, годину тому, Керенський спинив перед козаками свою машину і привітав «революційне козацтво». Козакам це було приємно, і вони тут же присягли на вірність Тимчасовому урядові. їздець з капітана Муравйова був бравий – бо змалку переганяв батькові табуни в приволзьких степах, – він скочив на коня командира полку і за три хвилини був вже перед козацькою сотнею.

– Козачки! – гукнув Муравйов з коня. – Православні християни! Ви щойно присягли на вірність революції, а за горбом піша гречана каша вчинила заколот і продала російську революцію німецькому кайзерові Вільгельму! Рятуймо революцію! По конях!

Козаки пустили коней учвал, миттю відсікли комітет від полку і взяли його в кінне, під нагаями, каре.