Розділ «Червень»

Керенський прибув до Києва спеціально, щоб внести ясність у вирішення українського питання, але жодного слова про Україну, українське питання і українців не сказав. І поведінку Керенського юрба відразу ж стлумачила зовсім точно. Юнкери, вишикувані шпалерами довкола театру, заспівали:

Ще не вмерла Україна, але вмерти мусить,

Скоро, братіки-хохли, вам обріжем вуса…

4

А втім, з Грушевським Керенський все ж таки мав розмову.

Розмова відбулась нашвидку – в сімнадцятому номері готелю «Континенталь», – де після хвилюючого мітингу Керенський мав п'ятнадцять хвилин, щоб перепочити. Поїзд-експрес вже стояв на станції Київ-Перший під парами – семафор на захід відкрито.

Голова Центральної Ради і військовий міністр Тимчасового уряду перекинулись кількома словами, поки Керенський міняв сорочку.

Грушевський: Сердечно вітаю вас, вельмишановний Олександре Федоровичу! Прийміть найкращі побажання від вашого колеги по партії! Як ся маєте?

Керенський: Спасибі, професоре. Вашими молитвами… Поручику! Подайте, будь ласка, ту, що в блакитну смужечку, – вона на дні жовтого чемодана.

Довершуючи свій туалет, Керенський циркулював між ванною, гардеробною та салоном.

Грушевський: Я розумію важливість державної справи, яка не дозволяє вам затриматись тут і на хвилину. Але, дорогий Олександре Федоровичу, справа організації української армії…

Керенський: Я вже мав нагоду висловити мої погляди, Михаиле Сергійовичу: вони зафіксовані в державній ухвалі… Ах, поручику! Ну, який-бо ви, право! Це ж зовсім не та: це ж – в сині цяточки…

Грушевський: Дорогий Олександре Федоровичу! Але ж ми просимо дозволити нам комплектування національних частин у складі російської армії! Ми зовсім не збираємось утворювати якусь спеціальну українську армію!

Керенський: Тепер ще галстук, поручику!.. Ну, звичайно, червоний – скільки раз вам це говорити?… Всі українські питання можуть вирішити лише Установчі збори: я вже говорив про це не раз!

Грушевський: Установчі збори можуть потім санкціонувати цей факт. А коли б ви поклали цьому початок, українська історія записала б ваше ім'я золотими літерами на свої скрижалі!

Керенський на мить спинився, продівши голову у комір сорочки. Спокуса була надто велика: скрижалі! Але то була лише хвилинна слабкість. Керенський просунув руки в рукава і виринув із сорочки. Голос його дзвенів відгомоном перемоги після жорстокої внутрішньої боротьби:

– За мною – десяток націй, передо мною – двунадесят язиков!

Другий ад'ютант, який весь час стовбичив при порозі, вихопив із закавраша білу целулоїдову картку, з-під погона – олівець і записав. Така і була функція другого ад'ютанта – записувати афоризми Керенського. Щоб не трапилось непорозумінь і не записати якийсь непотріб, другого ад'ютанта спеціально підібрано з вищою філологічною освітою.

Грушевський: Але ж, любий мій Олександре Федоровичу! Зважте і це: партія, до якої ми з вами маємо високу честь належати, таким актом втерла б носа тим капосним більшовикам – з їх ідеєю національного самовизначення! Зважте: їхній Ленін оголосив поривання українців справедливими, а домагання – навіть скромними. Таким чином, вся більшовицька небезпека…

Керенський: Ленінські ідеї – фікція! Більшовицької небезпеки нема! Власне, я хотів сказати, що й самих більшовиків скоро не буде!.. І запонки, будь ласка, поручику! Звичайно, прості, а не золоті: ми ж їдемо на фронт, а не на бал!.. Для спасіння революції зараз потрібне лише одне: довести війну до переможного кінця!