Розділ «Червень»

4

А в Києві найвизначніша в цю хвилину подія відбувалась біля блок-поста перед Постом Волинським.

Вже віддзвонили дзвони по церквах, відспівали хори на криласах, закінчилось і бучне свято перед Софією.

Другий утворений Центральною Радою полк – імені гетьмана Полуботка – вже склав військову обітницю, і архієрей покропив вояків святою водою.

Після того полк церемоніальним маршем рушив по Володимирській. З тротуарів гімназистки маяли йому жовто-блакитними прапорцями, а гімназисти співали «А чи пан, чи пропав – двічі не вмирати, гей, ну-те, хлопці, до зброї!» На перехресті біля оперного театру перший батальйон звернув праворуч, другий і третій – ліворуч. Другий і третій батальйони продефілювали по Фундуклеївській і Хрещатиком, на Думському майдані відсалютували жовто-блакитному, віднині – державному над Києвом – прапорові, а тоді рушили в казарми, на Сирець.

А перший батальйон попростував на вокзал.

Він повинен був сідати в вагони і виїжджати на фронт. Другий і третій мали відбути завтра і післязавтра.

Оскільки це була перша спеціально утворена національна, а не просто українізована – військова частина, яка від'їздила на фронт, щоб взяти участь у «наступі свободи», то й вирішено вирядити її бучно: з пасажирського вокзалу, з оркестром музики, з промовами і пачками махорки в подарунок.

Напучували батальйон полуботківців особисто Грушевський, Винниченко й Петлюра.

Свою напутню промову Грушевський закінчив так:

– Слава неньці-Україні! Накладемо головами за нашу волю! Бог з тобою, славне українське лицарство!

Проводжальники гукнули «слава!» Оркестр заграв «Ще не вмерла». Паровоз свиснув – і поїзд рушив.

Але за три кілометри, під блок-постом, семафор раптом виявився закритим. Тут була перша розвилка – на захід і на схід: на фронт і в тил.

Паровоз дав довгий гудок: він просив виходу на головну.

Семафор зразу відкрився, і паровоз дав короткий гудок – вперед. Але поїзд не рушив. Рушив лише сам паровоз.

Бригада зчіплювачів – поки ешелон стояв під семафором – відчепила паровоз від состава, і – оглашаючи околиці частими свистками, швидким ходом, але тільки сам, резервом, – паровоз постугонів по стрілках: на схід, у тил.

Це був, власне, перший бойовий акт київських залізничників-більшовиків.

З солдатських теплушок зразу почулися голоси:

– Приїхали!.. Оце тобі й фронт!.. Одвоювалися!.. Годі!..

Козаки почали вистрибувати з вагонів…