Розділ «Червень»

Хлопчаки, що бігли попереду дивного походу, вже знали все достоту:

– Це не дезертири! Вони повстали проти міністра Керенського!

– Води!.. Пити!.. – гукали інколи з арештантського гурту, але тоді кірасири витягали їх по плечах нагаями.

Це йшли сімдесят сім комітетчиків гвардійського полку на чолі з головою комітету – прапорщиком Дзевалтовським. їх гнали з військової рампи в Косий капонір – найстрашнішу військово-дисциплінарну тюрму, в якій ще тисяча дев'ятсот п'ятого року були закатовані повсталі київські сапери – перші військові повстанці в Російській імперії за владу Рад!..

Позаду на візнику їхав поручик барон Нольде, – не тьопати ж йому, справді, пішака: не його ж гонять на кару – він тільки супроводжує державних злочинців, зрадників віри, царя і вітчи… тьху! – зрадників революції – найнадійніший у полку бойовий офіцер.

Мітинг притишено гув, мітинг підпливав ближче до шосе.

Ротмістр, що гарцював попереду авангардного півескадрону, загорлав, обертаючись до своїх:

– Палаші вон!

Кірасири авангардного і ар'єргардного півескадронів теж оголили палаші, блиснули ними проти сонця і поклали на плечі. Тепер вони були готові до рубання з плеча.

– Господи! – скрикнув Данило, хапаючи Харитона за руку. – Таж то наш Дем'ян! Нечипоруків! Мій двоюрідний!..

Підтримуючи Дзевалтовського під плечі, поруч з ним справді шкандибав Дем'ян Нечипорук.

Данило перекинув берданку на руку і загнав у люфу єдиний у берданці патрон.

Та Боженко був поруч. Він перехопив Данилів рух і міцно стис йому лікоть:

– Тихо!.. Дура!.. Народ же порубають…

Потім Боженко витер сльозу, що скотилась йому з ока на вус, і послав у небо таку лайку, якої не чули навіть на Печерську…

Знову – поразка

1

Авіаційний технік Федір Королевич все ж таки мусив повернутись на фронт.

Збільшовизований комітет Третього авіапарку тільки посміявся з супровідних «кондуїтних записів»: хіба ж не добре це, що поміж чотирьох членом партії був лише один, а діяли по-більшовицькому всі четверо? Командування авіапарку хоча й не поділяло таких настроїв комітету, одначе заклопотане було виконанням розпису готування до наступу: воно мусило щодня відправляти на позиції дві машини, кожну – з пілотом та авіатехніком. А де ж настачити стільки спеціалістів, коли й так довелося спішно перекваліфікувати техніків на пілотів, а звичайних слюсарів – на техніків?

Тим-то «штрафники» дістали наказ негайно відбути назад і прийняти свої апарати. їм довелось сідати «пасажирами» на два літаки, що відлітали сьогодні «своїм ходом»: минулася вже та пора, коли аероплани приставляли до лінії фронту залізничними платформами. Наступ мав от-от розпочатись, часу не було, а біплани «Моріс-Фарман», з шестициліндровими моторами на сто сил, мали запас пального на шість годин при швидкості сто шістдесят кілометрів.