Розділ «Червень»

– Молодці, хлоп'ята! – хитро підморгнув він до Данила з Харитоном. – Інцидент ліквідовано! Патрулювати далі!

Він пішов у театр. Нарцис, наспівуючи «Он зашел в ресторанчик, чикалдыкнул стаканчик», п'яно похитав за ним.

– Вам куди, громадянин?

– Я з тобою, Василь Назарович! Молодця ти, їй-богу! Переходь до нас, в анархісти, будеш у нас лідером!

– Одкоша! На засіданні вашу брашку представляє вже інший сучий син, на прізвище Барон і душі баронської: злигався вже з меншовиками та есерами і наших валить!.. А тебе, ісусова піхотинця, все одно без мандата не пропустять…

Він ступив через поріг, і двоє дружинників, що вартували при вході, схрестили перед Нарцисом свої берданки.

Кленучи, засилаючи всі лиха землі і неба на голову Боженка, більшовиків, «совдепщиків» та взагалі – гегемона, Нарцис поплентався через вулицю назад до своєї братії.

Та посеред вулиці він раптом спинився і зарепетував:

– Братва! Анархія! Під знамя Равашоля!

Анархісти ту ж мить кинулись до свого заводія.

Нарцис тимчасом витягнув з пазухи чорний транспарант.

Його напнуто на дві ковіньки, – і анархісти вишикувались у колону. На транспаранті білою фарбою намальовано:

«Ми – дезертири. Ану, тронь!»

Із піснею про французького анархіста Равашоля – з закликом зарізати свого хазяїна, а тоді іти на шибеницю – колона анархістів рушила вниз до Хрещатика. В кожного була вже в руці пляшка – звичайна пивна пляшка, але з запальною сумішшю: бомба. Погрозливо вимахуючи своїми бомбами, анархісти співали:

Под голос набата, под гром канонады,

Под черное знамя, на зов Равашоля…

Вікна і двері в усіх будинках поспіхом зачинялись. Крамарі з гуркотом спускали залізні штори в своїх крамницях.

3

Коли Боженко повернувся в зал, на трибуні стояв Андрій Іванов. Він взяв слово про те, якої ж влади бажати для України.

– Саме життя, – казав Іванов, – вимагає, щоб Всеросійський з'їзд Рад признав автономію України в складі спільної з Росією республіки…