Розділ «Червень»

Боженко підбіг до П'ятакова:

– Товаришу Юрій! Візьми слово! Ти ж таки для цих субчиків авторитет! Тебе навіть меншовики шанують!

П'ятаков знизав плечем і щось сердито відказав, та за гармидером у залі Боженко не почув.

– Га? Не чую! – Боженко наставив вухо ближче.

Тоді П'ятаков гукнув йому в вухо:

– Іванову про автономію ніхто не доручав! Це – сваволя! Я ставитиму про нього питання на комітеті!

– Ти що – здурів? – очманів Боженко.

А П'ятаков гукав йому то в одне, то в друге вухо:

– Ви – хлопчаки! Нас же жменька! Що ми можемо? Я давно кажу: потрібно йти на згоду з іншими партіями!..

– На згоду з народом треба йти, а не з твоїми партіями! – розлютувався Боженко.

Та П'ятаков не слухав його:

– Все одно: якщо в найближчий час не загримлять на Заході громи західноєвропейської революції, наша революція буде розчавлена міжнародним капіталом! І вже не матиме значення, буде у нас коаліційне чи соціалістичне міністерство, буде чи не буде автономія вашої України…

– Тьху! – плюнув Боженко і побіг до трибуни. Іванов стояв біля куліси і пришпилював шпилькою одірваний рукав гімнастерки. Боженко репетував: – Мені слово! До порядку ведення! Для заяви! Як завгодно – аби мені слово!..

Та на трибуну вже зійшов представник фракції меншовиків і зачитував проект резолюції.

Резолюція меншовиків кваліфікувала домагання автономії як спробу зірвати справу оборони вітчизни в війні проти німецького імперіалізму.

Резолюцію підтримали російські есери і Бунд; українські партії від голосування утримались. Вони були, звісно, за автономію України, але ж більшовиків підтримати не хотіли: більшовицька київська газета «Голос соціал-демократа» виступила проти українських соціал-демократів з обвинуваченням, що в своїй політиці вони змінили фактично партійне гасло «пролетарі всіх країн, єднайтеся!» на – «українські пролетарі, єднайтеся проти інших націй…»

Боженко ще збирався галасувати, та в цю хвилину його повідомлено, що в вестибюлі театру на нього чекає – з доручення командуючого військовим округом – старший офіцер для особливих доручень при командуючому.

– Мене! – здивувався Боженко. – Старший офіцер від самого командуючого? Яке йому до мене діло? Що ви, хлопці, смішки з мене строїте?… А може, він мене арештувати хоче? – блиснув Боженкові здогад. – Га? Хлопці? За що б то?

Дружинники схопились за свої берданки, але Боженко спинив їх:

– Спокійно! Без паніки!.. Раз він хоче мене бачити, то, по-культурному, я не можу йому відмовити. Пішли!