Розділ «Червень»

4

У вестибюлі, між колон, справді стояв офіцер. Крізь широко розчинені двері видно було на вулиці перед під'їздом автомобіль, і в ньому сиділо ще двоє офіцерів.

– Так і є! – констатував Боженко. – Зараз вони мене, раба божого, потарабанять у тюрягу!.. Спокійно, хлопці, без паніки! Коли що, скажете П'ятакову та Іванову, що Василь Назарович, значиться, переказували привіт…

Офіцер козирнув Боженкові назустріч:

– Штабс-капітан Боголєпов-Южин, старший офіцер для особливих доручень при командуючому…

– Будьте здорові! Боженко, столяр…

І зразу ж Боженко вирішив: в тюрму не йти, хай кличе своїх охоронників! Боженко влаштує йому зараз «тубан»: гукне своїх дружинників, поодбирає в цих офіцериків документи і… підкине їх у якусь колону дезертирів, як отих жоржиків з сестровоза, – нехай собі топають воювати до переможного кінця, доки там розберуться, хто вони і як на позиції потрапили…

Офіцер про дезертирів і почав.

Але, навдивовижу, завії? зовсім про інше. Виявляється, на Подолі чималий гурт утікачів з фронту вчинив опір, і зараз на Контрактовому майдані іде бійка поміж ними та міліцією. Усі військові частини в розгоні, і потрібна збройна сила, яка б настрахала беззбройних дезертирів і одвела в наготовлені на військовій рампі ешелони. Такою збройною силою в центрі міста в цю хвилину була лише дружина робітничої самооборони. Старший офіцер для особливо важливих доручень і звертався – в зовсім чемній формі – до командира дружини з проханням негайно рушити на Поділ.

Штабс-капітан мило посміхнувся:

– Ваше ставлення до дезертирів нам відоме. Ми, звичайно, не схвалюємо самоуправства, і комендатура розбереться, чи повинні йти на фронт затримані вами урядовці Земського союзу. Але ми цінимо ваш патріотичний порив…

Боженко дивився на бравого офіцера і сіпав себе за борідку. Йому дуже кортіло заїхати цьому фертові у вухо. Патріотичний порив! Як це вам подобається? Ще скаже – нагородити Георгієм за особисту хоробрість у війні до переможного кінця! Георгія того він, Боженко, вже має, і кулю під лопаткою за Перемишль – теж, і півроку дисциплінарного батальйону витримав, доки демобілізували… Ах ти ж олух царя небесного! Пропонувати йому, Боженкові, – члену більшовицької партії аж з березня цього року – стати жандармом! Ну й зух!.. Правда, партія не схвалює анархії в армії і вимагає організовано припинити війну, але ж – ловити дезертирів, то вже – вибачайте!

До того ж, він, Боженко, вже розібрав і найголовніше. Ви думаєте, цьому хитрунові дезертири болять? Йому «совдепи» муляють карк! Бреше, що в десятитисячному гарнізоні не знайдеться сотні, щоб вкоськати кількох гарячунів?! Йому, анахтемі, треба, щоб робітнича самооборона звідси пішла, а тоді зразу знайдеться хоч і тисяча юнкерів? – накриє засідання Рад у повному складі і маєте: депутати ж, звичайно, вчинять опір! Під цим приводом – за бешкет у місті в час стану облоги він, гад, знехтує військовими документами депутати? і запроторить їх у дезертирську колону та й потарабанить на війну до переможного кінця! От з Радами і буде покінчено, заки там розберуться…

Боженко тіпав борідку, дивився на офіцера і мовчав.

– То як же, громадянин Боженко? Дружинникам треба виступити негайно…

– А от як, громадянин офіцер… – Боженко помовчав ще хвилинку, щоб запхати назад, собі у горлянку, всі ті слова, які вже були на язику, – про «бога» і «мать» цього ферта та її непристойну поведінку, – і нарешті спромігся на відповідь. – Негайно… котіться собі своїм ходом, доки… Словом, дуже приємно було познайомитись. Адью!

Штабс-капітан Боголєпов-Южин дивився на Боженка тільки одну секунду.

Дивився цю секунду на нього й Боженко.

Але за цю секунду між ними було сказано все.

Так говорять тільки один раз, але – назавжди.