Розділ «Червень»

Це був звичайний легковий відкритий «рено» польової служби Червоного Хреста, про що свідчили великі червоні хрести, помальовані на дверцятах машини. Сотню таких автомобілів дістав у подарунок від Франції Південно-Західний фронт, але перевозити в них поранених було неможливо, бо санітарні ноші в них не вміщались. В народі ці машини прозвано «сестровозами», бо в них переважно катались по місту, бенкетуючи та бешкетуючи, загулялі «земгусари» із сестрами-жалібницями. Так було і цього разу: в ландо сестровоза розвалилися два «земгусари», дві сестри-жалібниці сиділи в них на колінах.

Цього Харитон стерпіти не міг. Гукнувши Данилові – «ану, давай, переймай!» – він побіг на брук.

Данило машинально побіг і собі, теж з берданкою на руку.

Обоє вони мало не потрапили під колеса, – водій ледве встиг застопорити машину.

– Ану, вилазь, золотовози з своїми лярвами! – гукав Харитон. – Пішака теж подибаєте, ноги вам не покрутить!

Сестри перелякано завищали:

– Міліція! Неподобство! Бешкет! Міліція!

Міліціонери і собі кинулись до машини: інцидент трапився на нейтральній зоні, посеред вулиці, і тут вони могли вже показати свою владу!

Та симпатії вуличної юрби були не на боці пасажирів сестровоза.

Дівчата-шантеклер та молодики-кльош автомобілів не мали і сестровозцям тяжко заздрили – тому зняли крик супроти марнотратників державного майна. А офіцерам ця нагода давала можливість спрямувати свій гнів на дуже доречний об'єкт: армія ненавиділа «земгусарів» лютіше від ворога у війні. Офіцери оточили сестровоз з погрозливими вигуками.

– Мерзотники! – гукали офіцери. – Окопались! Забронювались! Ми кров проливаєм, а ви дівок лапаєте!

Саме в цю хвилину виринув із «ренського» і Нарцис. Він уже встиг добре хильнути міцного виноградного питва на славу свободи питія на Русі. Тепер він жадав битія.

– В морду їм! – заґвалтував Нарцис. – Зав'язати шмарам спідниці на голови і дьогтем вимазати!

Та Боженко теж був вже в юрбі. Він кинувся рятувати своїх патрульних, що зопалу встряли в халепу.

– Спокійно! – гукав Боженко. – Без паніки! Додержуйте революційного порядку! – Він зразу оцінив становище. – Громадяни і товариші! В місті зараз чинять облаву дезертирам, а хто ж ці субчики, як не справжнісінькі дезертири? Вношу пропозицію від фракції більшовиків: мародерів – на фронт!

– Правильно! – відгукнулись офіцери. – В окопи!

– Отож я й кажу! – розпорядився Боженко. – Громадяни офіцери, виконуйте ваш патріотичний обов'язок: транспортуйте цих жоржиків навздогін тій колоні і здайте їх караульному начальникові!.. А ти, холуй! – гукнув він до водія, – розворот сто вісімдесят, і доповіси своєму начальникові: вантаж здано в фонд оборони, відповідно до наказу Тимчасового уряду!.. А ви, – він обернувся до неживих з переляку сестер, – спустіть подоли і… геть! Поки я не закотив вам спідниці і не всипав гарячих!..

Вигуки «ура» вітали справедливий суд і розправу.

Двоє «земгусарів», під конвоєм десятка офіцерів, наздогнали колону дезертирів і тут же були втиснуті в їх ряди. Сестри кинулись бігти в інший бік – за ними погнала зграя вуличних хлопчаків, тюкаючи та вигукуючи різні, належні на такий випадок, але недруковані епітети.

Цілком задоволений з себе, пощипуючи борідку, Боженко повернувся на свою територію під театром «Бергоньє».