Розділ «Травень, 2»

– А це – Карл Маркс. Його ви, звичайно, знаєте. Це вже другий портрет Маркса на цьому місці. Перший був більший – бачите, шпалери не вигоріли на берегах? Його зірвали під час поліційного обшуку і прилучили до «справи студентки консерваторії Штерн, Лії Мойсеївни» – на доказ її неблагонадійності і для позбавлення права жительства за межею осілості. – Вона зареготала. – Але нічого не встигли – ні арештувати, ні виселити: це було двадцять сьомого лютого, а двадцять восьмого закрилась «справа» самого Ніколашки… Ах, так! – спинилась Лія перед Флегонтом. – Все ж таки, хто ви такий? Ну, ну, мовчу! Кажіть! І надіньте абажур, добре? Я його завжди знімаю, коли розбираю ноти.

Та Лія сама взяла і наділа абажур. В кімнаті зразу стало зовсім по-інакшому: зелений сутінок угорі, яскраво освітлена тільки підлога. Від цього з кімнати зникла гола неулаштованість і зробилось затишно.

Доки Лія маніпулювала з абажуром, Флегонт таки встиг відповісти на її запитання: ім'я, прізвище, хто батьки.

– А ті двоє, чорнявий та рудий? – зразу й перебила Лія, зовсім не цікавлячись його дальшим життєписом.

Флегонт коротко поінформував. Лія зраділа.

– Це дуже добре! Слюсар і шахтар! І кажете – хороші хлопці? Гарячі? О, цього я й сама пересвідчилась тоді, на Хрещатику! Чому ж ви не приходили цілий місяць?… Що він, той чорнявий, оженився?… А тоді, на Думську площу, ви прийшли придбати двоспальне ліжко?

Сміх знову повалив Лію на канапу.

А Флегонт спохмурнів. Надмірна цікавість до товаришів уражала його в самісіньке серце. Він зараз встане і піде собі геть. Таке, мабуть, буває завжди: з першого погляду побачиш одне, а придивишся ближче…

– Ну, ну? – підігнала його Лія. – А що було далі?

Повідомлення про те, що Данило з Харитоном вирішили їхати на шахти, розчарувало Лію. Студенту Лаврентію Картвелішвілі комітет доручив розпочати справу організації Спілки молоді, Лаврентій залучив Лію допомагати йому – і в Лії вже народилася була ідея: почати з цих симпатичних хлопців – слюсаря Данила та шахтаря Харитона.

– Отже, вони поїхали! Тому ви й прийшли самі?

Флегонт почервонів. Хоча й дошкуляло йому говорити все про Данила та про Харитона, та все ж таки він не збрехав і поінформував, що від'їзд Данила з Харитоном тимчасово відкладено на невизначений час.

Справа в тому, що в зв'язку з масовими втечами солдатів з позицій кожну залізничну станцію перетворено тепер на заставу з офіцерських та козацьких загонів. Для виїзду з міста теж потрібна спеціальна перепустка від військового коменданта. Одержати таку перепустку Харитон з Данилом сподіватися не могли: обидва були призовного віку. Данилові ще нічого – його заброньовано за військовим заводом «Арсенал», а от Харитон фактично опинився в становищі дезертира…

Лія зраділа:

– Не поїхали? Це чудово! Перекажіть Харитонові, що, коли треба, він може переховатися якийсь час у мене!

Одначе, в цьому, згідно з інформацією Флегонта, теж не було потреби: Харитон збирався й собі тимчасово вступити на «Арсенал» і навіть уже вписався разом із Данилом в дружину арсенальської робітничої самооборони.

Лія зраділа ще дужче:

– Вписались у робітничу дружину! Молодці! Ні, знаєте, ваші товариші мені все більше та більше подобаються!

Флегонт зовсім похнюпився. Він навіть простягнув руку за своїм кашкетом: звичайно, треба йти! Яка хороша дівчина – Марина, і як це добре, що він ще нічим не виказав перед нею те, що раптом посіялося в його душі. Плевели! Він знайде в собі силу виполоти їх…

Лія спинилася перед Флегонтом, намруживши брови: тепер вона стала схожа на ту революціонерку в червоній кохті.