Розділ «Травень, 2»

– А тепер, Босняцький, ще одне запитання! Але відповісте щиро. Що ви любите більше від усього на світі?

Флегонт зовсім сторопів. Так його ще ніхто і ніколи не питав. Навіть Марина. І хіба на це зразу відповіси? Це ж треба подумати! Власне, він до ладу й не уявляв, у якому ж напрямку треба думати. Про що, власне, мова?

Лія допомогла йому:

– Що для вас на світі – найдорожче?! Таке дороге, що ви й життям згодні за це наложити? Є у вас таке дороге та святе?

– Україна.

Сказати це не було соромно, і він навіть відчував гордість за сказане. Але, коли вже сказалося, тоді все-таки зніяковів. Можливо, така заява виглядала надто високопарно?

Лія дивилась на гімназиста трохи зачудовано. Звичайно, вона готова була на своє чудне запитання почути з юнацьких вуст щось виспрене, навіть абстрактне: на подібне запитання важко відповісти просто. Але ж відповідь все-таки була несподівана.

– Україна? – перепитала вона спантеличено. – Чому?… Тобто, я хочу спитати, чому саме ви любите Україну?

– Бо це моя батьківщина, – відповів Флегонт і теж змішався: відповідь, по суті, була вірна, але ж наче з букваря – і через це дорослому ніяково було це вимовляти.

– А Росія? – запитала Лія. – Хіба ви не любите Росії?

– За віщо ж мені її любити? – понуро відказав Флегонт. – За те, що вона гнобить мою батьківщину? За те, що я, українець, вчусь у гімназії російською мовою? За те, що українська мова взагалі була заборонена? За те, що українців, які боролись за національне визволення, засилали на Сибір?

– Але ж на Сибір засилали і росіян, і поляків, і євреїв – революціонерів!

– Проти революціонерів я нічого не кажу! Вони ж – революціонери! – Він раптом розсердився. – А Росію я ненавиджу!

– Ненавидите? – вжахнулась Лія і навіть підхопилась. – Ненавидите російський народ? Ненавидите російського безлошадного мужичка, робітника-росіянина, росіянина– солдата?

– Ну, – потис плечима Флегонт. – До чого тут народ? Народ тут ні до чого! Народ я… люблю!

Лія зітхнула з полегшенням.

– Отже, ви ненавидите не Росію, а – російську державу, царський режим, який пригнобив вашу Україну. Ненавидите саму систему гноблення народу…

Флегонт знову знизав плечима. Все це було зрозуміло само собою.

– Отже, – зраділа Лія, – коли ви говорите, що любите Україну, це означає, що вас обурюють злидні й безправність українців? І щоб не було народові такого лиха, ви готові навіть віддати своє життя?

Флегонт мовчки кивнув.