Розділ «Травень, 2»

Останні слова Бош поглинули лемент і ґвалт, які вчинились у фойє. Дами істерично вищали, хтось свистів, заклавши пальці до рота, десятки обурених голосів репетували: «Геть німецьких запроданців – більшовиків!»

Офіцери кинулись до депутації робітників.

Боженко скочив на банкетку під колоною і гукнув, склавши долоні рупором біля рота:

– Геть війну! Народ не буде воювати за буржуїв!

Його збили з ніг, але він підхопився і завівся відразу з трьома чи чотирма офіцерами.

В цей час з другої банкетки вже гукав Смирнов:

– Хай живе мир без анексій і контрибуцій!

– Геть війну! Мир! – дружно гримнула вся робітнича делегація десятком голосів.

Між колонами утворилась колотнеча. Галантний офіцер-аристократ Боголєпов-Южин брутально викрутив руки за спину дамі – Євгенії Бош. Іванову на плечі повисло аж четверо. Смирнова кілька трусили так, що в нього аж метлялася голова. Боженка оточили вже десятеро. Інших членів делегації штурхали зонтиками, ридикюлями, піхвами шабель. Вигуки, свист, зойки зависли над побоїщем. Мсьє Альбер Тома заховався за колону, але його в заколоті притисли, і він вимахував руками, не маючи змоги набрати повітря в свої астматичні легені.

Та поручики Петров і Драгомирецький здогадались широко розчинити обидві стулки вхідних дверей, і з вулиці в вестибюль ринули юнкери, що несли почесну варту.

– Хапай їх! – кричав поручик Драгомирецький. – Давай їм під микитки, щоб знали! Крий совдепщиків-більшовиків, щоб мами своєї не впізнали! Амба-карамба! І ваших нєт!

– Спиніть натовп, юнкери! – кричав поручик Петров. – Вам відповідати, коли трапиться самосуд!

Боженко вихитрився, вихилився і садонув поручика Драгомирецького носком чобота.

Тома зомлів.

5

Коли Винниченко повернувся до Троїцького дому і сів на своє місце в президії, на трибуні промовляв Петлюра.

Худорлявий, з обличчям аскета і очима фанатика, Петлюра вже самою зовнішністю справляв на аудиторію хвилююче враження. Промовляючи, Петлюра вигукував закінчення речень, і виходило неначе гасло, кинуте в юрбу.

Коли Винниченко ввійшов, Петлюра кидав у зал:

– Українцям нема чого говорити про свою лояльність до Тимчасового уряду або Петроградської Ради! Нехай тепер вони виявляють свою лояльність до українців!

Зал гомінко ворушився і плескав у долоні.