TextBook 6
А місто залишилось позаду, як було.
І Хрещатиком знову проходили самодіяльні маніфестації.
Пройшла демонстрація, яка складалася виключно з жінок. На більшості заводів відбувались нині страйки, і меншовицький провід Ради робітничих депутатів вирішив страйкарів на самодіяльну маніфестацію не виводити. Страйки відбувались, правда, під економічними гаслами – збільшення зарплати на дорожнечу, восьмигодинний день, соціальне страхування, але ж треба було начуватись: ті капосні більшовики норовили використати будь-який масовий акт і підкинути до мирних економічних гасел щось на кшталт «геть війну» чи «влада – Радам»… Тому жінки робітників вийшли демонструвати самостійно. Вони несли плакат: «Вимагаємо збільшення хлібного пайка!» Другий плакат несла група солдаток: «Третій місяць ми не одержуємо допомоги за наших чоловіків, що проливають свою кров на фронті».
На чолі демонстрації – з двома малюками на руках, а четверо ще трималися за її спідницю, широким солдатським кроком марширувала жінка, висока, могутньої комплекції – Марта Колиберда. З-під чорних, як два вужаки, брів вона грізно поглядала на празниковий, веселий натовп.
Жіноча демонстрація пройшла по Олександрівській до царського палацу, де тепер розташувалась Рада робітничих депутатів і всі інші громадські організації міста.
Слідом за жіночою демонстрацією, трохи оддалік, посувався загін міліціонерів: не виключено було, що жінки страйкарів та солдатки почнуть вибивати вікна бемського скла в приміщенні Ради чи «Викорого».
Потім з Фундуклеївської вийшла демонстрація зовсім незвичайна. І Хрещатик завмер. Люди на тротуарах прикипали, де були, торговці кинули закликати покупців, автомобілі підрулили до стоянок, візники притримали коней, трамваї теж спинились.
Від одного тротуару до другого і хвостом майже на цілий квартал посувалась лава людей.
Але що то були за люди!
Попереду, на невеличких – квадратний аршин завбільшки – платформочках на коліщатках, підганяючи себе короткими милицями, – котили люди без ніг. Було їх з добру сотню. За ними крокувало ще з двісті – високо закинувши голови назад, неначе невідривно вдивляючись у ясне небо чудового літнього дня. Але руки – в кого вони були – вони витягли наперед і поклали на плечі іншим, попереду. Це були один в один – сліпці. За невидющими – хто на костурах, хто з ковінькою при одній нозі – шкандибали й підстрибували різні каліки, ще кілька сот. Інші ступали й обома ногами, але мали тільки одну руку, або не мали й одної. Усі поспіль були в солдатських гімнастерках і з солдатськими кашкетами на головах, на грудях у більшості теліпались медалі й Георгіївські хрести.
Це були інваліди війни з військових госпіталів. На чолі демонстрації двоє безногих, але дворуких везли плакат, втуливши держална між колін:
«Ми воювали за віру, царя і вітчизну».А за ними двоє двоногих і дворуких, але скручених тіпанкою «пляски святого Вітта» після контузії хребта, несли другий, більший транспарант. Держална тремтіли й здригалися в їхніх ні на хвилину не спокійних руках – від того полотнище неспинно трусилось над лавою демонстрантів. На транспаранті було:
«Коли Тимчасовий уряд за війну, то геть Тимчасовий уряд!»«Коли Установчі збори будуть за війну, то не треба Установчих зборів!»На звороті транспаранта теж був напис:
«Не давайте грошей на війну!»Добра путь
1
Збори київських більшовиків були як завжди бурхливі.
Сперечались Андрій Іванов з Юрієм П'ятаковим.
За Івановим стояли більшовики із Спілки металістів, Третього авіапарку та Спілки кравців – найчисленніші організації в місті. П'ятакова підтримував міський комітет.
– Так не буде! – категорично, як завжди, заявляв П'ятаков.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мир хатам, війна палацам [Серія:"Історія України в романах"]» автора Смолич Ю.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Травень“ на сторінці 34. Приємного читання.