Розділ «Травень»

Перебіг сміх між членів президії, але Іванов відказав:

– На качок – вірте мені, я теж мисливець, – краще ходити з двостволками центрального бою. А з берданки військового зразка качки не встрелиш, товаришу П'ятаков: калібр не той. Якщо замість кулі засипати шроту номер дванадцять, то годиться на куликів та бекасів. На качок, – голосніше і навіть з викликом сказав він, – берданка не годиться, але на ворога і берданка – зброя! У війні за визволення Болгарії російський солдат, отой «мужичок», як ви кажете, озброєний був тільки берданкою, але російська армія вийшла переможцем!

– Правильно! – загукали з зали. – Давай берданки!

– А в гімназистів, – гукнув Саша Горовиць з президії, бо він був членом комітету, – японські карабінки все одно треба забрати! Не забувайте про вчорашню демонстрацію: з гімназистів готується гвардія контрреволюції!

Лія Штерн кинула оком на ґулю на стриженому Сашиному черепі, посміхнулась, але зразу й поморщилась, повівши плечем: на плечі в неї теж щеміло садно від скаутівської патериці.

– Це теж аргумент! – гукнула вона. – Самим озброїтись, а потенціального ворога – роззброїти!

– Прошу слова! – знову вихопився Боженко.

Але Іванов на трибуні звів руку:

– Вірно! Японські карабінки ми, арсенальці, теж приймемо: чудова конструкція – б'ють на чотири тисячі метрів. – Він раптом посміхнувся. – Дістануть з Печерська аж до штабу Оберучева на Банковій…

– Іванов! – зойкнув П'ятаков. – Закликаю тебе до порядку! В твоєму недоречному жарті – заклик до авантюри! Коли б це сказав не ти, я б кваліфікував це як… провокацію!

В залі невдоволено загули, і П'ятаков похопився зм'якшити свої слова. Він примусив себе теж вдатися до жарту:

– І чим же ви стрілятимете? Теж – шротом номер дванадцять?

– Ні, – відповів серйозно Іванов. – Буржуй – не бекас: на буржуазію потрібний більший калібр.

– Де ж ви його візьмете? – глузливо під'юджував П'ятаков. – Може, пошлете депутацію до японського мікадо, щоб відпустив вам набоїв на буржуазію?

– Мені слово! – зірвався Боженко.

– Арсенальці допоможуть, – знизав плечима Іванов. – Поставимо на верстати новий калібр і будемо в надурочний час стругати японський патрон.

На ці слова в залі знову пішов безлад. Учасники зборів гукали, схвалюючи ідею Іванова, – марно калатав у свій дзвоник П'ятаков.

Особливо шумливо поводився гурток партійної молоді – зовсім невеличкої студентської групи в київській організації більшовиків. Крім Саші Горовиця, Лії Штерн та Леоніда П'ятакова, у цій групі були ще Лаврентій Картвелішвілі, Ян Гамарник, Довнар-Запольський, а також Віталій Примаков. Примаков, правда, студентом не був, бо пішов на заслання ще з шостого класу чернігівської гімназії. Але, повернувшись минулого місяця з Сибіру, зразу взявся готуватись до екстернату на атестат зрілості і вже придбав собі новенький студентський кашкет. Запальний промовець, він у міському комітеті працював постійним агітатором.

Студенти сиділи тісним гуртком – крім Горовиця, що був у президії, – і на все реагували голосніше, ніж це було б потрібно, з якимсь школярським бешкетництвом.

– Го-ло-су-ва-ти! – скандували вони ще й притоптували ногами. – Про-по-зи-цію го-ло-су-ва-ти!