TextBook Те давнє «Улясю» тьохнуло, як жалібна струна.
Я дивився на Улянині очі, на руки, й мені здавалося, що й Уляна зовсім не та, якою її знав. Навіть більше – інша це людина… Десь бачена мною… На іконі чи деінде… Аж тепер помітив на ліжку побіля подушки Євангеліє. Уляна вловила мій погляд:
– «І знайшов я річ, гіршу від смерти – то жінку, бо пастка вона, її ж серце – тенета, а руки її – то кайдани!», – й засміялася недобрим сміхом.
Той сміх вжалив мене в серце.
– Не кпи, Уляно… Я вже ніколи нікого не полюблю… Мабуть, я винуватий перед тобою страшно… – Мені шерхло в горлі, я почував неймовірне хвилювання і неймовірну рішучість і був готовий перевернути догори дном увесь світ. – Я винуватий… Не вистачило серця… Й боявся заподіяти велике лихо… Твій батько покійний… гетьман… Цареве веління… Біда для всього нашого люду… Твоя мати… Мені повідала, що ти сказала… Щоби… не з'являвся на очі…
Уляна звелася на лікті. У її очах світився жах.
– Я не казала… Чекала… Коли б прийшов… на край світу… У степи… до моря.
Я зронив на груди голову і враз підвів її.
– Ще й зараз не пізно… Я кохаю. Втечемо…
– А гріх?…
– Немає гріха. Немає нічого. – Я впав навколішки й цілував Улясині руки. – Бог простить… Освятить нашу любов…
Улянина голова повільно опустилася на мережку подушки.
– Для всього свій час… «Час кохати і час ненавидіти… Час обіймати і час ухилятись від обіймів…»
– Ти ненавидиш мене?
– За що маю ненавидіти?… Ти нічого не втямив. «Час народити…» Хвороба моя з того…
Я розгубився. Повільно сів у крісло й затулив обличчя долонями.
– Час… він нас обманув. Добре, що в тебе є путь… Важка, але праведна… А в мене… Час споминів. Хоч жити мені, скажу правду, не хочеться. Й не тільки через те, що за нелюбом. Скільки віддаються з приневолі, а живуть. Звикають. Я не скаржуся… Але… З іншого племені людина… З думками, звичаями… Й думки ті, звичаї, погорда – мов цвяхи… Й розмови… Лише про уряди, та коні, та гроші… А я… Ось і вчора… Він говорить, а я слухаю, як гуси ґелґочуть. Летять і ґелґочуть… Високо-високо.
Я подивився на Уляну з жахом. Нині надворі зима…
– Не бійся… Я при своєму розумі. Гуси – це зі споминів. З серця… Гуси – це ми… Ти, я, інші… Тобі ще летіти й летіти… Не втрап під постріл. Вчора Петро… Петрович казав, що вас усіх взято в Пітері до в'язання тюремного.
– Всіх. Опріч челядників. Тільки я вирвався. Й маю пильну справу… до Петра Петровича.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гетьманський скарб [Серія:"Історія України в романах"]» автора Мушкетик Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина V Смерть і безсмертя“ на сторінці 20. Приємного читання.