TextBook – Твій тато, Оленко, а мій дядько, ув'язнений царем, – мовив тихо.
Оленка скрикнула, її очі розчинилися на цілий світ, вона дивилася на мене з жахом.
– Неправда!
– Правда. І Чарниш, і Савич, і всі наші.
Оленка сіла на стілець. Тримала руку біля рота, мовби й далі гасила крик.
– За віщо? – прошепотіла.
– За Україну! – твердо сказав я. – За те, що любить її, як самого Бога.
– Ні, ні, – знову застогнала Оленка.
Я підвівся з лави, повернувся спиною до Оленки. Розстібнув кожух і кунтуш, розмотав пояс і з потайної складочки дістав перстень, поклав його на стіл.
– Татків! – скрикнула Оленка. Взяла перстень і тримала на розкритій долоні, дивилася, видивлялася, немов намагалася щось прочитати на ньому.
А я розмірковував, я вже розумів майже все і уклав рішення.
– Як це сталося? – прошелестіла.
Я розповів, як ми їхали, як нас прийняли в столиці, до кого ходили з візитами і як привезли коломацьку грамоту та як вручали її цареві. А як цар скаженів, не сказав.
– Нащо, нащо татко дозволив подати ту грамоту! – заломила руки Оленка. – Невже він… Адже Яків не підписав її на Коломаці. Яків розуміє, а він…
– Ти звідки знаєш?
– Зізнався мені…
– А про те, що гетьман у тюрмі, він тобі не сказав?
– А хіба він?…
– Знає! Знає напевно. Рум'янцев чинить про гетьмана вивід, збирає все погане про нього…
– Вони довго гомоніли наодинці. Й годив йому Яків…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гетьманський скарб [Серія:"Історія України в романах"]» автора Мушкетик Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина V Смерть і безсмертя“ на сторінці 23. Приємного читання.