Розділ «Глава 20 Раз Тараканова… два Тараканова!..»

– А ти сам, Андрію Кириловичу, хіба не хотів би на трон російський зійти? Тільки чесно зізнавайся, не криви душею.

Вони пиячили вже другий день поспіль. Андрій Кирилович Розумовський, колишній приятель Великого князя Павла Петровича, вигнаний подалі від особи спадкоємця престолу, «щоб впливом дурним не бентежити царевича й не збивати його зі шляху щирого», приймав Олексія Григоровича Орлова, брата колишнього фаворита Її Імператорської Величності Катерини Олексіївни.

Приймав у Відні.

Як водиться за російським звичаєм – на широку ногу.

Важко було порахувати, скільки вони за цей час з'їли й випили. Але тільки от до чого ці дріб'язкові підрахунки?! Дорогим гостям, що приїхали в далекі землі з милої батьківщини, завжди раді!

На третій день святкової пиятики настала черга найбільш відвертих запитань. Отут гість і поцікавився, чи плекає господар якісь амбіційні плани щодо російського трону? В голові Андрія Кириловича неабияк гуло, однак відповів він з повною байдужністю:

– Що ти верзеш, Олексію Григоровичу?! Господь з тобою – який ще трон?!

– Але ж ти колись іменував себе «принцом крові»! Пам'ятаю, тобі через це не раз перепадало від старого шкарбуна Микити Івановича Паніна… не кажучи вже про Шешковського!

– Ну так, ну називав, тому що матінка моя покійна – царство їй небесне! – з роду Наришкіних походить, – знехотя погодився Розумовський.

– От бачиш, Андрію Кириловичу!..

– Так я ж бовкнув це по дурості та по малолітству! Я ж тоді життя не знав, не те що тепер…

– А тепер як же?..

– А тепер, Олексію Григоровичу, скажу от що: мені добре зараз і тут! І нікуди з Відня їхати особливо не хочеться.

– Хіба що до Санкт-Петербурга, на рідну сторонку?..

– Хіба що до Санкт-Петербурга.

– А там же на трон російський можна би спробувати зійти! А?!

І п'яно посміхнувшись, гість фамільярно тицьнув господаря ліктем у бік.

– Ні-ні, Олексію Григоровичу, прошу залишити цю справу в спокої.

– Чому ж?

– Я мав дурість тільки назватися «принцом крові» – і, як бачиш, опинився, зрештою, висланим сюди, у Відень. А якщо б, не приведи Господи, не тільки язиком нісенітниці молов, але й справу робив!