Розділ «Глава 20 Раз Тараканова… два Тараканова!..»

При бажанні Пане-Коханку міг би продовжувати дивний список нескінченно, але йому й без того стало зрозуміло, що ні краплі шляхетної крові династії Романових у жилах красуні-принцеси Азовської-Володимирської немає й бути не може. Отже, або це не та жінка, про яку говорив граф Розумовський, або вона всього лише самозванка, яка незрозумілим чином піддурила легковірного Кирила Григоровича…

Радзивілл схилявся саме до останньої версії, оскільки в дитинстві шляхетний граф Розумовський був справжнісіньким пастушком – звідки ж йому знати, як повинні поводитися виховані персони королівських кровей… та хоч би просто дворянського походження? От і попався колишній пастушок (втім, як і сам князь Радзивілл) у тенета, вміло розставлені колишньою служницею… колишньою покоївкою… колишньою пралею… колишньою повією… колишньою… А-а-а, чи не однаково?!

Головне, що через цю дурну помилку тепер розсипався весь дивовижний план. Усе, що було зроблено – виявляється, зроблене дарма. Пани конфедерати дарма постачали грішми спритного хорунжого Омеляна Пугачова, дарма сподівалися на допомогу Франції, Османської імперії й інших перспективних союзників… Усе це – дарма, дарма, вся ця метушня затіяна дарма!!!

А тому щоб не сипати грішми, кількість яких у розгромлених конфедератів в останні роки неабияк зменшилася, вартувало якнайшвидше згорнути кампанію по захопленню російського трону. І позбавитися цієї панянки, за першої ж нагоди полишивши корабель. Очевидно, такий шанс буде в першому-ліпшому порту.

Окрім того, варто скоріше попередити інших конфедератів, щоб вони негайно припинили фінансування Омеляна Пугачова і його найближчих сподвижників з яїцьких козаків: навіщо відволікати увагу Катерини Олексіївни із заходу на південний схід, якщо претендентка на російський трон виявилася нахабною аферисткою?!

І до речі…

До речі, Пане-Коханку із зовсім несподіваною вдячністю згадав особистий лист російської імператриці, що наздогнав його ще в Парижі. Послання Катерини Олексіївни суцільно складалося з досить різких закликів не зв'язуватися з «якоюсь самозванкою, що видає себе за спадкоємицю покійної Єлизавети Петрівни», у противному разі князеві була обіцяна конфіскація на користь російської скарбниці його володінь, включаючи улюблений Несвиж.

Пане-Коханку так і не відповів на різкий випад – усе відкладав, щоразу вигадуючи нові й нові образливі вислови. Почати хотів з того, що заради шляхетної справи й родової честі князів Радзивіллів йому зовсім не шкода якихось там земель і маєтків, включаючи навіть улюблений Несвиж, а от далі…

А далі текст листа ніяк не складався.

Тепер ситуація зненацька постала в новому світлі: отже, треба б вишукано подякувати Катерині Олексіївні за своєчасне попередження!!! А може, і прощення попросити?..

Бр-р-р, отакої!

Пане-Коханку відчув, що від подібних міркувань у голові просто каламутиться.

Втім, цілком можливо, провиною всьому була моторошна хитавиця: шторм не вщухав уже другий день поспіль, тож морська хвороба була б забезпечена й організму більш стійкому, ніж у князя Радзивілла.

І ще цілком можливо, що в нього більше не вистачало сил дихати одним повітрям із цією простолюдинкою. Каюта наскрізь просочилася ароматом немитого тіла й огидного пійла, що нахабна аферистка дудлила пляшками.

Двері відчинилися, й поріг переступила геть п'яна принцеса Азовська-Володимирська власною персоною, скуйовджена, як городнє опудало. У руці в неї була затиснута пляшка. Поли халатика трохи розійшлися, в утвореному просвіті проглядало голе немите тіло.

Бр-р-р!!! Краще б на її місці з'явилася безпутна Фантина – та хоч би поводилася чесно-відверто, а не прикидалася шляхетною панею.

– Ну от, милий мій Каролику… от і я. Тепер давайте-но розважимось як слід. Ви ж не проти пари-трійки годин розваг зі спадкоємицею російського трону – чи не правда, мій чудовий князю?

«О Господи, коли ж цей жах закінчиться?!» – подумав Радзивілл. А вголос мовив:

– Іди принеси рому й мені!

– О-о-о, дорогий мій князю, ти теж вирішив долучитися до цього шляхетного напою! – захоплено викликнула самозванка.