Розділ «Глава 20 Раз Тараканова… два Тараканова!..»

– Саме так! І наші діти на трон претендувати зможуть.

– Невже ж тобі, Олексію Григоровичу, без близькості до трону жити несила?

– Ех, Андрію Кириловичу, Андрію Кириловичу!.. – засмучено зітхнув гість. – Це тобі однаково, а мені аніскілечки! Я ж звик через братика свого Гришку на управління монархією впливати. І взагалі…

– Що там іще?

– І взагалі, чи знаєш ти, що саме я звів на трон Катерину Олексіївну?!

– Ну-у-у, скажеш теж!.. – відверто розсміявся Розумовський. Хоча міркувати було вже досить сутужно, але не настільки ж, щоб повірити в отаку маячню. – Для цієї справи багато хто постарався: і брат твій Григорій Григорович, і батько мій, і княгиня Дашкова, і Паніни, і…

– Вони брали участь, та я більше від усіх!!! – стояв на своєму Орлов. – Ти не сперечайся, будь ласка, тебе з нами не було, а я от знаю, що кажу!

– Ну добре, не стану сперечатися.

– От і не сперечайся, а краще сам поміркуй, як мені тепер в опалі перебувати, коли я звик разом з государинею-матінкою справи всілякі на благо Росії творити?! Тож допоможи вже, чим можеш, але тільки з кузиною твоєю мене зведи! Я її й справді просватати збираюся, не обдурю.

– Говорю ж, що не знаю я, де кузину цю знайти… Якщо хочеш, їдь до Рагузи, забери звідти принцесу Володимирську й одружися з нею на здоров'я!

– До Рагузи, кажеш?

– Туди, туди…

– От за це й вип'ємо!

І скільки Андрій Кирилович не пручався, але гість змусив-таки його випити за їхнє майбутнє весілля. У голові в Розумовського остаточно скаламутилося, і він уже зовсім не розумів, що відбувалося далі.

Зимовий палац, Санкт-Петербург, початок березня 1775 року.

– От воно, Ваша Імператорська Величність!!! Будь ласка, помилуйтеся!..

Шешковський аж світився зсередини. Цікаво, у чому причина настільки відвертої радості?..

Катерина Олексіївна прийняла з рук начальника Таємної експедиції паризьку газету. На першій же сторінці йшла досить стандартна розповідь про «підступи» государині російської, котра за допомогою свого таємного агента Олексія Орлова заманила нещасну дочку покійної імператриці Єлизавети Петрівни, довірливу принцесу Володимирську, на борт флагмана російської середземноморської ескадри «Три ієрархи». А щоб діяти напевно, мерзотник Орлов напередодні навіть обвінчався з нещасною жертвою – тобто, виходить, власноруч віддав на заклання свою законну дружину!..

Оскільки фрегат «Три ієрархи» перебував у нейтральних водах, місцеві жителі, що вельми співчували обманутій принцесі, не посміли втрутитися, бо головнокомандувач адмірал Ґрейґ пообіцяв відкрити вогонь по будь-якому судну, що ризикне наблизитися до флагмана на гарматний постріл. Зв'язуватися з російською ескадрою не хотілося нікому…

Ну то й що?! От уже другий тиждень поспіль усі європейські газети майоріли такими статейками. Ця нітрохи не гірша й не краща від решти.