Наступного ранку ми попхались на пробу до дилера.
Напередодні мексиканець радо повідомив, що Артему неймовірно пощастило. Якраз на цьому тижні одне з відділень журналу проводить зйомки на пляжах Канкуна, тож Джошуа представить його редакційному дилеру, а той в свою чергу може влаштувати пробну фотосесію прямо тут, в Мексиці (звісно, якщо Тьомик йому сподобається).
– Але ж я ще не в формі, – боязко зауважив мій напарник.
– Нічого, це лише проби, – заспокоїв його коротун. – Для форми потрібен час, і дилер це розуміє. Якби ти був у чудовій формі, я б повів тебе відразу до арт-директора, а не до дилера.
…Приймальня редакційного дилера знаходилась у старомодному будиночку в самому кінці авеню Лопес Портійо (Lopez Portillo), глибоко на материку, далеко від пляжів та океану.
На противагу м’якому й простодушному педерасту Джошуа, представник редакції «Men’s Health», так званий модельний дилер, видався мені справжнім фашистом. Вилитий рейхсканцлер Гебельс! Хижий погляд непроникних застиглих очей, орлиний ніс, перебитий посередині, зневажливі тонкі губи (кутики різко загнуті вниз), вдвічі ширша за лоб нижня щелепа, кулачища завбільшки з вазон для квітів кожен – усе це більше личило б нацистському шкуродеру, ніж естету, який знається на прекрасному.
Офіс дилера вселяв ще менше довір’я, більше нагадуючи післявоєнні руїни. Зі стін місцями повідпадала штукатурка, одна ніжка стола трималася, як то кажуть, на шмарклях. Замість кондиціонера в кутку стовбичив старезний вентилятор. Ця доісторична машинерія гарчала, наче танк, що загруз у багнюці, й не несла ніякої прохолоди, марно ганяючи порохняву світлицею.
На недбало розстебнутій сорочці модельного дилера проступав крикливий напис: «I’m the Boss![27]».
– Сідайте, – хрипким голосом проказав «the Boss», не назвавшись.
Ми з Тьомиком несміливо опустились на табуретки посеред кімнати.
– Це тільки його стосується! – гаркнув «the Boss», тицьнувши пальцем на мене. – А ви роздягайтесь.
Тьомик перелякано підскочив.
– Е-е-е… Що, повністю?
– Та ні, дурню, досить тільки до пояса.
Я нервував. Джошуа чомусь теж. Тьомик слухняно стягнув з себе сорочку.
«The Boss» довго й уважно роздивлявся мого напарника. Затим задоволено хмикнув, щось розмашисто нашкрябав на листку перед собою і передав його Джошуа.
– Зйомки через три дні, – прохрипів дилер. – Я ще уточню місце. Гроші можна буде забрати післязавтра. А тепер пензлюйте звідси.
Наостанок він витяг із шухляди товсту пачку банкнот і, ніскільки не криючись, сунув їх у руку Джошуа.
Признаюсь, я відчув неймовірне полегшення, коли вибрався із офісу під палюче полуденне сонце. Джошуа гарячково сховав гроші за пазуху і запевнив нас, що все пройшло просто чудово.
Протягом наступних двох днів Тьомик тільки те й робив, що підтягувався на турніку, качав прес, як ненормальний, віджимався до каламуті в очах, плавав до посиніння і засмагав до червоного, готуючись до першої у своєму житті фотосесії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Навіжені в Мексиці» автора Кідрук М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фотосет для «Men’s Health»“ на сторінці 5. Приємного читання.