Розділ «Частина 2 І для кого це ти так низько квітчасту хустку на голові пов’язала, необдумана Міловице?»

«А де це тут у нас та так багацько грошей можна було б заробити? – дивувався він. – І нехай Тимко і не їде назад».

«Це ж чому?!» – сердилася на такі батькові прикрі слова твоя мати Горпина.

«Та ти ж тільки подумай: якщо стільки грошей можна заробити за півроку, то як же гарно живуть в Америці люди! Нехай і наш син поживе…»

«Та там же кругом чужі!» – не мирилася з батьком твоя мати, Міловице.

«Поживе наш Тимко трохи між чужими людьми, та й стануть вони йому за свої. Бо якого добра тут ми бачимо? Немає грошей, то й свої люди гірші за чужих, а як є гроші, то рідні скрізь знайдуться, – казав далі батько. – Та й наші, сільські люди, біля Тимка є. А ще скільки з усієї України там?»

«А я таки буду чекати, що наш Тимко назад повернеться, – товкла своє твоя мати Горпина. – Заробить грошей, то й у нас можна буде гарно жити. Не будуть же увесь час колгоспи…»

Ось так, Міловице, твої батьки журилися собі, й вирішували за твого брата Тимка, і не знали, що він там уже й оженився був…

А твій батько Кіндрат, як отримав гроші, відразу ж пішов на базар у Цибулів і купив собі там пару молодих волів.

Не знав, бідний, що дуже скоро муситиме їх віддавати до колгоспу.

А поки що твій батько радів. Гордо вів він додому воли селом.

«Це ж Тимко вислав назад гроші за мої воли», – казав батько до стрічних людей.

І, пам’ятаєш, Міловице, що Тимкових грошей вистачило б батькові не тільки на худобу одну.

«Те, що з волів лишилося, давай замастимо в стіну або закопаємо… – просила твоя мати Горпина, Міловице. – Бачиш, які тепер непевні й трудні часи настали? Он дівчата наші ростуть, колись же їм треба буде весілля робити. Та й повернеться ж, може, колись наш Тимко назад…» – мріяла.

«Пожди трохи, – спиняв твою, Міловице, матір батько, – може, треба буде ще витратитись на що».

Але твоя мати Горпина, як стало пізніш видно, була права.

Треба було зразу й замастити решту грошей в стіну або ж закопати…

Бо вже другого дня після того, як привів твій батько Кіндрат із базару волів, зайшло у ваше подвір’я двоє чоловіків.

«Там такі гарно прибрані, – розказувала на вулиці дівчатам сестра Ярина, уже майже дівка. – Мати наша все відмовлялися, казали, що не віддадуть грошей, бо й самим тепер треба. А той дядько, що з чорним чемоданом, каже: «Заберете собі, коли буде треба або коли схочте, бо це ж у вас дуже багацько грошей вдома лежить, гляди, ще й можуть украсти, тепер скрізь злодії». А тоді батько сказав дядькам, що можуть обманути й вони. А другий дядько показав бумагу з печатками, цебто – государство людей не обманює! То батько й оддав, а замість грошей йому назад дали бумажку з печатями.

Сусідські хлопці й дівчата слухали Яринину розповідь, дивуючись.

Ось так, Міловице, твої батьки поклали Тимкові гроші в банк, що був аж у самій Умані! І батькові було спочатку спокійно. А от твоя мати Горпина, Міловице, зовсім не була рада такому обміну: змінити золото на бумагу, нехай і з печатями!