TextBook Найтяжче ж було виводити батькові твоєму, Міловице, з двору воли, які за півроку вже після від’їзду сина свого Тимка купив він за надіслані з Америки гроші…
Пам’ятаєш, Міловице, як ходили тоді конторські люди від хати й до хати, кому казали в колгосп іти, а кому й пригрожували.
«Як не підете всі сім’єю у колгосп, то рахуйте, наче вас і в селі нема! – кричав голова колгоспу до тих, що «упорствували». – У больницю – ні ногою руш, будуть злодії грабувати, ніхто за вас не вступиться! А то ще й до відповідальності будемо притягувати, судити вас будемо, в Сибір робити відправимо! Тепер нову державу строїмо, нова влада нові порядки впроваджує, а ви поперек горла їй стаєте?!»
«Чули, – тихо увечері казав за столом батько, – он Бутилюків уже й розкуркулили?»
«Чули…» – зітхав Ілько.
«Вигнали усіх із хати на вулицю. Бутилюки тепер пересиджують у родичів, а в їхній хаті буде сільська больниця. А в Сміхуновій хаті організовують ясла для дітей».
«Які це ясла?» – питалася ти, бідна Міловице.
«А такі ясла, – казала твоя мати, – позгонять усіх молодих жінок у колгосп на роботу, як тих коняк, а дітей маленьких, цицькових, щоб не заважали матерям робити, знесуть у купу, покладуть усіх разом в якійсь хаті, і буде за ними дивитися колгосп!»
«А як котра дитина заслабне?» – дивувалася ти такому диву, Міловице.
«То ж на те й буде в селі больниця колгоспна! – відказував твій батько. – Заберуть дитину з ясел і покладуть в больниці!»
«Який страх!» – боялася.
Пам’ятаєш, Міловице, як щодня в селі все більше й більше було всяких перемін? І вже чи не з кожного двору та й хтось ішов у колгосп. На якийсь час залишилася в селі тільки жменька мала одноосібників, але для них призначили величезні податки…
«Куркульня! – кричав голова колгоспу через високий тин у подвір’я до трудящих у селі людей, Яцинів. – Підождіть, ще на вас управа найдеться! Самі прибіжите проситися до гурту, але ми ще подумаєм, чи приймати вас, чи ні!»
А бідніші – то ті всі вже були у колгоспі ще з першого дня.
А тоді, пам’ятаєш, Міловице, як почався наступ на церкву? Відібрала нова влада у батюшки ключі й заборонила колгоспникам туди ходити.
«Замість церкви – усім на общественні роботи!» – кричав до людей управляющий.
І дивувалася ти дуже, бідна Міловице, коли бачила, як розбирали колгоспники по дворах непотрібні вже, бо порожні, хліви та клуні куркульські й звозили усе в одне місце. З того мотлоху будували потім довгі комори за селом та загони для спільної колгоспної худоби. А тоді ходили дядьки-колгоспники й гукали по дворах, щоб зносили хазяї в купу ще й увесь свій реманент, щоб було чим коло землі колгоспної робити.
Пам’ятаєш, як у великій хаті ще одного розкуркуленого твого односельця, Міловице, організували кухню і столову?
«Нащо вам, жіночки-колгоспниці, бабратися із печами вдома! – весело кричав зразу голова колгоспу. – От повариха на все село і наварить, і напече».
А потім ти чула, рідна Міловице, як говорили то тут, то там люди по селі, та й сама ти ж бачила, що як були спочатку в загонах колгоспних вгодовані хазяйські поросята, то була і їжа з них у їдальні смачна, а потім…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Необдумана Міловиця» автора Луценко З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 2 І для кого це ти так низько квітчасту хустку на голові пов’язала, необдумана Міловице?“ на сторінці 3. Приємного читання.