TextBook «Вночі й померло…»
«Не плач, – заспокоював тебе, Міловице, Ілько. – Раз так уже сталося, значить, так мало й бути. Може, ця дитина якась слаба була… Тільки ж, подивись, Міловице, чогось воно таке синє? Може, вдушилося?» – придивлявся до дитини Ілько.
«Може, й вдушилося», – вже майже була готова скинути важкий тягар зі своєї душі ти, Міловице, вже й наважилась була у всьому зізнатися.
Але тут прокинувся твій синок Макар і теж підбіг до колиски.
«А чого це наша сестричка, мамо, така німа й погана?» – дивувався, поглядаючи бездиханне тільце Христушки й питав.
«Вона… померла», – сказав дитині Ілько.
«А хіба ж вона була старою?» – не второпав Макар.
«Дівчинка пішла назад до Бозі, – тихо плакала над колискою ти, Міловице. – І тепер вона буде на небі ангелом».
«І я теж хочу – ангелом!» – прошепотіла маленька Ганя.
А ти, Міловице, зі страху й перехрестилася, і крикнула:
«Не можна такого казати, дитино! Ніколи більше так не кажи! Ти вже велика й повинна вирости! Ангелами стають тільки такі малесенькі діти, як наша Христушка!»
Ілько й собі перехрестився і пішов у берег різати на домовину дошки.
Так ніхто, крім тебе, бідна Міловице, й не взнав тоді, чому померла ваша з Ільком дитина. Знала тільки ти…
А ще знав сільський батюшка Антоній, але його пізніше повісила «комсомолія» в його ж хаті за те, що не хотів відрікатися від церкви.
«Не побивайся так дуже за дитям, – сказав тоді на сповіді тобі, Міловице, батюшка Антоній. – На все воля Божа, але ти – не вбивця! Якщо розкаюєшся тепер ти, Міловице, щиро, то більше вже про те й не згадуй. І нікому у селі не розказуй, що сама задушила дитину, бо це вже тепер буде тайна сповіді. Нащо воно людям знати твій гріх… Але хоч і не по умислу, все ж ти вчинила гріх страшний. І тепер мусиш усе життя молитися за невинну душу дитини своєї убієнної. Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь…» – перехрестив похилену голову твою й відпустив тяжкий твій гріх батюшка.
Вийшла ти, Міловице, з церкви – і аж дихнула вільніше. Наче який тягар спав із твоїх плечей. Розкрилася ти бодай одній людині, а вже так почувалася, наче відмилася оце щойно зовсім.
Відтепер мала ти щодня, Міловице, молитися: нехай же бідна дитина твоя на тім світі вспокоїться та й пробачить матері своїй необережність.
«Мамо, а сестричка була слабенька?» – все допитувався в тебе Макар.
«Слабенька, сину», – казала ти, Міловице.
«Зате ж у нас є телятко!» – заспокоювався тим.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Необдумана Міловиця» автора Луценко З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 2 І для кого це ти так низько квітчасту хустку на голові пов’язала, необдумана Міловице?“ на сторінці 16. Приємного читання.