«Оце вони всі такі, чоловіки, – товкла одне й те саме твоя мати. – Ти думаєш, Міловице, що у нього будеш одна? Та Ілько вже давно знайшов собі дівку і багатшу, і кращу! Вже Текля з Ксеньом сміються, показуючи пальцями в наш бік. А ти, дурна, плач і дохни! Немає, дитино, щастя без багатства! Плюнь ти на Ілька й забудь його навіки! І поки ще не пізно, поки ще не рознесли по селі чутки про це сватання, схаменись та й приймай хліб від Стаська. Хлопець і багатий, і здоровий. Стаськова мати не гне кирпу від нас, а хоче тебе за невістку! Ти ж, Міловице, будеш у них як сир у маслі кататися! У Стаськових батьків і корови, й воли, і вівці. А хата ж яка, бачила? А садок? Та ще й коло худоби у них наймит робить. Не будеш повік бідувати!» – вмовляла.
«Я, мамо, люблю Ілька і більше ні за кого заміж на піду!» – ти все плакала.
«Любов, дочко, швидко минає! Подивися на мене, на мої чорні руки! – тицяла ще не стара мати покрученими пальцями перед твої очі. – Думаєш, що я не любила твого батька, як ішла за нього заміж? Любила! А де тепер та любов? Якби дівкою мала розум, то не бідувала б тепер так тяжко. Ти ж чуєш, що у нас в хаті від світанку й до поночі одна гризня?! Оце те, що через бідність від любові й осталося. Не хотіла я колись іти за Ксеня, Ількового батька, бо полюбила Кіндрата! То тепер тяжко жалію… Але ж нічого назад не вернеш. І не простить мені Ксень ніколи. А мені й соромно було зразу йому на очі показуватися, така я від роботи тяжкої й від злиднів зробилася. А він свою Теклю на високому возі возив та одягав її в нового кожуха й у хустини червоні… А я стидалася своїх босих ніг і сірої хустки. А як не було у мене гарної одежі, то й сердилася я на чоловіка, і почалася між нами гризня, сама тепер бачиш. Оце тобі, дочко, така любов…»
«Та ж Ілько – то не його батько, й не бідний він», – казала ти матері.
«Вже ж – не його батько! Але не будеш ти, Міловице, гарно жити з Ільком, як не захоче його батько, а він не хоче… А підете по наймах, та по чужих кутках тулитися, то де того багатства візьмеш? Будеш плакати, як я колись, або й ще гірше… А Стасько ж багатий, багато багатший за Ілька! – підіймала вгору порепані пальці твоя мати. – І ти б добре втерла Чуйкам носа, якби вийшла заміж за Стаська, бо стала б і за них багатша! Я б, дитино, хотіла тобі тільки такого чоловіка! Бо ти, Міловице, знай: Ільків батько впертий і не дасть вам із сином добре в мирі жити. Ти тільки сорому наберешся, а щастя й покою ніколи вам не буде…»
Отак повчала тебе твоя мати, Міловице, того тижня від самого ранку й до вечора.
А в неділю, пам’ятаєш, так і не дочекавшись свого Ілька й здавшись на материні докази й грозьбу, мусила прибратися ти, бідна Міловице, в найкращу свою одіж і зустрічати сватів… Ще ждала ти, ще думала, як прочує про сватання Ілько, то по тебе прийде і щось буде робити, але…
Так ні разу й не глянувши на Стаська, перев’язала ти, Міловице, його й дружбу рушниками і прийняла батьківське благословення на шлюб.
А яка ж була рада й привітна до тебе Стаськова мама! Які білі й пухкі були в неї руки! Як тихо сміялися й говорили поміж себе Стаськові батьки, аж твоя мама їм позаздрила…
І хоч сиділа ти за столом сумна, мов із хреста знята, дорога моя Міловице, сватам, було видно, ти дуже сподобалася, й усі бажали тобі тільки щастя…
«Тільки не треба, мамо, весілля! – просилася ти після сватання зі Стаськом, Міловице. – Як уже хочете, щоб так сталося, то я вам, мамо, корюся й вийду заміж за Стаська, тільки не треба весілля… Не треба мені ні музики, ні гільця, бо це не весілля мені буде, а похорон…»
«А Стасько ж у своїх батьків один син, і більше дітей у цих людей нема! – дивувалася на твої слова мати. – Вони багаті, і як я скажу, щоб не робили весілля?»
Пам’ятаєш, як надійшов той день, Міловице, коли ви вже мали йти зі Стаськом вінчатися, а ти наче уві сні скрізь никалася й сама не тямила, що робила? Біле плаття, подароване тобі майбутньою свекрухою, не перший день горою лежало на твоїй старій скрині, а ти його ще й не одягала…
«Подивися, дитино, яке гарне! – припрошувала твоя мати, – хоч приклади його до себе, я подивлюся!»
«Завтра прикладу», – зітхала ти сумно.
«То нічого, Міловице, краще наперед виплачся і посумуй, зате потім подякуєш матері, як будеш жити у достатку! Скажеш: спасибі, мамо, що відвернули від мене біду!» – раділа твоя щаслива мати.
Вона була рада-радісінька, ходила ті дні, наче аж на крилах літала по вашій тісній темній хаті. Твоїй матері, либонь, здавалося, Міловице, що раптом повернулися назад її молоді роки, і тепер вона сама йшла заміж за багатого Стаська, а не за свого Кіндрата, наче то корови й свині, і велика Стаськова хата тепер чекали не на тебе, а на твою матір Горпину.
І твій батько в ті дні аж повеселішав, аж вищим став, слухаючи не крики й сльози, а веселе щебетання твоєї матері Горпини.
«Як послухаєш, Міловице, своїх батьків, то й житимеш щасливо. А я тебе благословляю на щасливе життя із Стаськом! Благословляю, моя слухняна дитино! І не пожалієш ти ніколи про те, що послухалась мене, як прийде такий час, коли ти будеш ходити, як та пані прибрана. А так воно, Міловице, і буде тобі за Стаськом, бо я до ворожки ходила… І ти не дивися, що жених твій рудий, що він собі якийсь полохливий. Зате ж буде вірним і покірним чоловіком, та ще й за те вдячним, що ти за нього заміж пішла. Вбере тебе, Міловице, свекруха після весілля у все найкраще, будеш як Стаськова мати, ходити у білих сорочках, й до печі тебе не пустять. Будете ви собі зі Стаськом тільки любитися. От тоді нехай і повилазять Чуйкам від злості очі! А їхній Ілько нехай собі жениться!..» – бігала кругом тебе мати.
Аж у самий день вінчання одягла ти, Міловице, пишне весільне плаття своє і в очах перемінилася. Дивилася на себе в потріскане дзеркало й бачила, що стала кращою! Плаття туго обійняло твій тоненький стан, а довгу косу твою, Міловице, сестри вклали на голові віночком і рясно обплели всю голову парафіновими квітками.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Необдумана Міловиця» автора Луценко З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 1 І для кого ж це ти так гарно коси розпустила, необдумана Міловице…“ на сторінці 10. Приємного читання.