TextBook А батько теж тоді сидів у хаті, але він більше мовчав, ждав, що скаже його жінка. Але як уже почув, що вирішила твоя мати, Міловице, то й своє батьківське слово вставив.
«Ото новина! – підвівся з лави твій батько Кіндрат. – Ти береш нашу Міловицю за жінку, твої батьки її не хочуть! То куди ж поведеш її жити?»
«Може ж, батько одумається», – сказав тоді Ілько.
«Як я почую своїми вухами, що твій батько не проти, то аж тоді буду слухати, Ільку, й тебе. А поки що, парубче, йди собі з нашої хати!» – притиснула на останніх словах мати.
А ти, дорога Міловице, підхопилася на ноги й стала суперечити матері.
«Мамо! Я таки піду за Ілька!» – кричала.
«Куди ти підеш? Куди?! Із одних злиднів у ще більші? – перекривила свої сухі уста твоя мати. – Ти ж чуєш, що Ількові батьки тебе не хочуть приймати?»
«А ми підемо до когось у найми, але одружимося!» – суперечила ти далі.
«У найми?! А чи ж ти знаєш, що таке найми, дурна Міловице? – це вже втрутився в вашу розмову твій батько Кіндрат. – Та вже краще жити у бідності, та в своєму господарстві, ніж наймитувати! Та й Ількові батьки до того не допустять і проклянуть, коли їх син через свою жінку муситиме наймитувати!»
«Нема більше про що говорити! – ляснула рукою об руку твоя мати. – Ти, Ільку, не сердься на нас, але поки не замиришся із своїми батьками й не матимеш від них дозволу, то ні про яке сватання й не говори, щоб і люди з нас не сміялися!»
«Ми хоч і бідні, – відступивсь до порога твій батько, – але гордість теж маємо й не накидаємося дуже собою!»
А ти, Міловице, тоді вже й уголос заплакала.
«А ти – цить мені, не плач і не журися, моя бідна дитино, – підійшла до тебе й погладила по голові мати, – не одні Чуйки на світі, перекажи це своєму батькові, – повернулася в бік Ілька, – віддамо Міловицю заміж до хороших людей, що й вам не рівня!»
«Тітко Горпино, я вас дуже прошу», – почав проситися Ілько.
«Йди! Йди, Ільку, з нашої хати! Не хочуть нас, то й ми не хочемо!»
Тяжко зітхнув тоді Ілько та й вийшов надвір…
Через вікно, либонь, Ілько чув, як у хаті плачеш ти, Міловице.
На вулиці притулився він головою до стіни й ще трохи чекав, що ти вибіжиш за ним услід. Ти й поривалася, Міловице, але мати тебе зупинила: «Ану мені з хати ні руш! Бо прокляну і тебе, і його!»
Пам’ятаєш, як цілий тиждень сиділа ти зачинена в хаті, бідна Міловице, й вислуховувала материні прокльони в бік Чуйків?
Ілько теж чомусь більше не приходив…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Необдумана Міловиця» автора Луценко З.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 1 І для кого ж це ти так гарно коси розпустила, необдумана Міловице…“ на сторінці 9. Приємного читання.