Бісова душа, або Заклятий скарб

і пам’ять - наче білий дим,

мов цівка п’яної води -

тече крізь душу.

І сонце - цвях, і вістря - в лоб!

Ніж у колоді - мов суглоб,

який час вивернув. Було б

тепер так слушно

перестрибнути, перекинутись...

Кричать тобі: “Ну, ти!

диви, який, бач, богатир!

Та лиш без тіні!

Так бий його! Оце так тир!”

А ти завмер, а ти - застиг.

Лиш за життям десь монастир

стоїть гостинно.

Там темно повсякдень, і час

по-іншому іде - і чар

там позбавляється печать

проклять одвічних.

Там тіні розпинають на